На сьогодні торгівля людьми становить надзвичайно серйозну гуманітарну, економічну та міграційну проблему. Цей протиправний соціальний феномен не лише виступає проявом нелегальної міграції, він також тісно пов’язаний з організованою злочинністю та тіньовою економікою, підміняє формальні соціальні інститути суспільства шляхом виконання функцій, пов’язаних із забезпеченням життєво важливих потреб людей у вільному пересуванні, здобутті освіти, працевлаштуванні, отриманні належного рівня заробітної плати, відпочинку тощо.
Вперше людина стала предметом купівлі-продажу ще в епоху формування товарних відносин. Сьогодні торгівля людьми є соціокультур ним феноменом, закономірним та деструктивним результатом суспільного розвитку.
У цьому контексті соціально-економічна природа торгівлі людьми пов’язується з науково-технічним прогресом, економічною глобалізацією, трудовою мобільністю, економічними змінами, ескалацією злочинності, корупцією, бідністю, особливо жіночою, сегрегацією на ринку праці, обмеженістю доступу численних груп населення до ефективної зайнятості, освіти, соціального захисту тощо. Наведений перелік негативних факторів, що сприяють поширенню торгівлі людьми як з боку попиту, так і з боку пропонування, не є вичерпним. У сучасних умовах зазначені фактори набули загострення й досягли апогею внаслідок стрімкої глобалізації.
Ринковий, високоприбутковий та латентний характер торгівлі людьми, здатність швидко пристосовуватися до нових реалій життя не дозволяють реально оцінити масштаби її поширення. Щороку тисячі людей у результаті обману, продажу, насильства або іншого примусу потрапляють в експлуатацію, стають товаром транснаціональної злочинної індустрії, що, за оцінками експертів, приносить від 7 до 31,6 млрд доларів прибутку на рік. На найбільший ризик стати жертвою торгівлі людьми наражається саме соціально незахищена частина населення, оскільки саме вона найчастіше зазнає трудової експлуатації. Особи, з огляду на власну неспроможність у законні способи матеріально забезпечити свої родини, стають вербувальниками «живого товару» або ж піддаються експлуатації з боку інших.
Проблеми нелегальної міграції та торгівлі людьми привертають сьогодні все більшу увагу міжнародного та європейського співтовариств. За інформацією 00Н, проблема торгівлі людьми має стійку тенденцію до розповсюдження в глобальному масштабі, а після змін на політичній карті Європи ця проблема все більше охоплює країни Східної Європи, до яких належить і Україна. Поширення торгівлі людьми в сучасних умовах є закономірним результатом дисфункцій соціальних інститутів та негативним наслідком невдалих економічних, соціальних і культурних перетворень та інших чинників. Ступінь її інституціоналізації та вростання в суспільство залежить від рівня культури окремого етапу розвитку соціуму.
Торгівля людьми не виключає добровільної згоди з боку об’єкта торгівлі нелегально мігрувати та працювати десь за кордоном, однак така добровільність не означає згоди на примусову експлуатацію. Особи, які стали об’єктами продажу з метою їх подальшої експлуатації, можуть, так би мовити, балансувати протягом усього цього періоду на грані легального та нелегального статусу. Тому феномен торгівлі людьми, і на цьому слід особливо наголосити, неможливо чітко окреслити як нелегальний чи неправомірний в цілому, оскільки статус цих людей може бути нелегальним лише на одному з етапів.
Метою всього процесу торгівлі людьми є експлуатація об’єкта торгівлі в злочинних цілях. Утягнення до злочинних мереж та експлуатація у кримінальних цілях виступають ключовими елементами процесу торгівлі людьми. При цьому специфічною особливістю взаємозв’язку між торгівцями людьми та їхніми жертвами є недовготривалий характер їхніх відносин, оскільки жертва розглядається лише як спосіб швидкого збагачення в ході нетривалої експлуатації. На доповнення до плати за доставку торговці одержують прибутки від експлуатації живого товару та втягнення його до кримінальних структур. Слід зауважити, що термін «експлуатація» необов’язково означає прямий примус, але неодмінно передбачає зневажання людської гідності та порушення прав людини.
Найбільш повно сутність такого протиправного феномена, як торгівля людьми, може бути визначена шляхом установлення його характерних рис. До останніх можна віднести такі:
– наявність статусно-рольової структури, що ґрунтується на відносинах «жертва — торгівець людьми — споживач (клієнт)»; як правило, організований характер цього «бізнесу» полягає у зміні спонтанних, випадкових і хаотичних дій на впорядковану, стандартизовану, нормативно врегульовану та стійку взаємодію злочинців, що передбачає професіоналізацію з чітким розподілом функцій та ролей усередині злочинних угруповань;
– виробництво, обмін ресурсами (у випадках трудової експлуатації та використання жертв із метою жебрацтва) та надання послуг різноманітного характеру під час трудової та сексуальної експлуатації, надання послуг сурогатного материнства;
– отримання торгівцями людьми платні за свої послуги на підставі довгострокових угод (такі суми є доволі значними, тому особливого поширення у середовищі цих людей набуває боргова кабала, яка породжує ще більшу залежність «живого товару» від торговця);
– у разі недотримання правил, установлених торгівцями людьми, до жертв застосовуються неправові санкції (штрафи, фізичні покарання, психічний примус тощо);
– налагодження стабільних, тривалих і стійких зв’язків, розподіл праці, диференціація та спеціалізація в межах задоволення певних суспільних потреб у нелегальних і легальних товарах та послугах і виконанні інших функцій;
– наявність системи організацій та установ, розгалуженої системи злочинних угруповань, що спеціалізуються на торгівлі людьми як одній із сучасних форм рабства);
– інтеграція в економічну, соціально-політичну, ідеологічну та ціннісну підструктури суспільства.
Окремо відзначимо, що під час перевезення людей до країни призначення міжнародні кордони перетинаються, як правило, або нелегально, або напівлегально. Це є межою, за якою торгівля людьми переплітається з проблемою нелегальної міграції. Однак у деяких випадках (і на це необхідно звернути особливу увагу) перетин кордону відбувається офіційно і на цілком законних підставах. Інакше кажучи, деякі легальні мігранти, що вже проживають на території країни, набувають нелегального статусу. Тому за будь-яких обставин можна говорити або про нелегальну подорож, або про нелегальне перебування в країні на якомусь етапі.
Таким чином, поняття «торгівля людьми», перш за все, передбачає дії, спрямовані на вербування, приховування, отримання, продаж та перевезення в межах державного кордону чи поза ним особи з метою експлуатації та отримання від цього економічної вигоди з використанням обману, шахрайства, насильства, зловживання владою або в інший спосіб.
Разом із тим, хоча поняття «торгівля людьми» та «нелегальне переправлення мігрантів» мають деякі спільні риси, але між ними є і значні розбіжності. Англійський термін «smuggling» означає нелегальне ввезення або вивезення тих чи інших предметів. Отже, контрабанда людьми означає нелегальне переправлення людей із країни походження (експорту) до країни призначення (імпорту). Це явище має завжди протиправний характер і тому легше піддається визначенню, ніж поняття «торгівля людьми».
Нелегальне переправлення мігрантів має деякі риси, притаманні і торгівлі людьми. Серед них варто вказати такі: 1) обов’язкова наявність посередника, контрабандиста, який організовує перетин кордону, але не надає такого широкого кола послуг, як торговці людьми; 2) нелегальність перетину всіх міжнародних кордонів в обхід прикордонного контролю, на відміну від торгівлі людьми, яка допускає і легальний шлях перетину кордонів; 3) добровільність переміщень людей;
4) отримання прибутку з тих грошей, які нелегальний мігрант платить контрабандисту.
На відміну від торгівлі людьми, ця плата виплачується як авансом, так і безпосередньо після успішного переправлення. Боргова кабала майже не практикується. Якщо ж вона виникає, то з’являються грошові вимоги до нелегального мігранта, які, в свою чергу, можуть призвести до експлуатації останнього.
Протиправна діяльність із нелегального переправлення мігрантів охоплює:
– порушення правових міграційних інститутів;
– нелегальний перетин кордону;
– нелегальний в’їзд та проживання у країні;
– використання недозволенних транспортних засобів;
– виготовлення та використання фальшивих документів чи порушення у використанні справжніх документів;
– звернення до органів влади для отримання допомоги та коштів на підставі фальшивих документів;
– організацію перевезення, забезпечення місць притулку та нелегальної роботи.
Таким чином, під нелегальним переправленням мігрантів слід розуміти вид діяльності, спрямований на навмисне сприяння іноземцям у перетині кордону або проживанні на території держави на умовах, що суперечать правилам та умовам, що діють у цій державі. Головним елементом, який відрізняє «торгівлю людьми» від «нелегального переправлення мігрантів», є саме елемент експлуатації.
Отже, нелегальне переправлення мігрантів можна вважати значно ширшим явищем, ніж торгівля людьми за своїми масштабами та характером бізнесу. Прибуток у ньому надходить від плати за перевезення. З іншого боку, торгівля людьми характеризується особливо прихованою формою організованої злочинності, оскільки прибуток отримується як від плати за переправлення через кордон, так і від подальшої експлуатації живого товару.
Окремо слід зазначити, що провідною міжурядовою організацією у міграційній галузі, створеною для вирішення численних міграційних проблем у сучасному світі, виступає Міжнародна організація з міграції (далі — МОМ). Головними цілями й напрямками діяльності цієї міжурядової організації є: 1) тісна співпраця з урядами країн, представлення та захист інтересів людей, що обрали для себе міграцію як єдиний можливий засіб вирішення своїх проблем; 2) попередження та боротьба з негативними міграційними явищами — торгівлею людьми та рабством (в тому числі сексуальним) трудових мігрантів.
Представництво МОМ в Україні почало працювати в Києві у 1996 році, коли Україна отримала статус країни — спостерігача МОМ.
У 2001 році Україна звернулась із запитом про надання їй статусу країни — члена МОМ, і у 2002 році було ратифіковано угоду про членство України в цій організації.
Нині Представництво Міжнародної організації з міграції в Україні надає реінтеграційну допомогу постраждалим від торгівлі людьми з метою експлуатації їх праці. Допомога охоплює придбання квитків, надання тимчасового житла, медичну, психологічну та юридичну підтримку, реінтеграційні гранти, поновлення документів, професійну перепідготовку на курсах тощо.
Статистичні та аналітичні матеріали Представництва Міжнародної організації міграції в Україні свідчать про збільшення кількості виявлених правоохоронними органами фактів торгівлі людьми в Україні. У цілому понад 120 тис. українців постраждали від різних форм торгівлі людьми за кордоном з 1991 по 2015 роки.
У перші 6 місяців 2015 року Представництво МОМ в Україні виявило 292 особи, які постраждали від торгівлі людьми з метою трудової та сексуальної експлуатації у 9 країнах, зокрема в Україні, та надало їм допомогу. Ця кількість є на 30 % меншою за минулорічний показник, що є результатом перенесення уваги та ресурсів громадянського суспільства та державних структур на інші нагальні проблеми, зокрема на масове внутрішнє переміщення населення та збройний конфлікт на Донбасі. Російська Федерація залишається основною країною призначення для торгівлі людьми з України, хоча відсоток постраждалих осіб, які повернулися з цієї країни у 2015 році та звернулися по допомогу до МОМ, зменшився до 66 % із 77 % у 2013-2014 роках. З країн – членів Європейського Союзу повернулися 18% постраждалих осіб (15% у 2014 р.), із них 86,5 % постраждали у Польщі. Іншими країнами призначення у 2015 році були Молдова, Білорусь, Казахстан і самопроголошена республіка Абхазія (вперше в історії Програми МОМ з протидії торгівлі людьми в Україні). Обсяги внутрішньої торгівлі людьми залишилися невеликими у порівнянні з попередніми роками та становили 3 % від загальної кількості випадків (2 % у 2014 р., але 15 % у 2012 р. та 9 % у 2013 р.); були ідентифіковані окремі випадки експлуатації на території Автономної Республіки Крим. Як і в 2014 році, 91 % постраждалих осіб, які звернулися до МОМ у січні-червні 2015 року, зазнали трудової експлуатації (89 % у 2013 р. та 80 % у 2012 р.). Основними галузями цього виду експлуатації були виробництво, будівництво та сільське господарство. Вперше за останні кілька років серед виявлених постраждалих осіб переважають жінки (55 % порівняно з 42 % у 2014 р., 48 % у 2013 р. та 44 % у 2012 р.), — це ознака непропорційного впливу криз на стан жінок у суспільстві. Більшість постраждалих осіб у першому півріччі 2015 року, як і протягом 2014 року, — молоді люди до 35 років; три особи постраждали у віці до 18-ти років.
Понад 70 % постраждалих мають технічну або вищу освіту; понад 50% походять з обласних центрів (раніше більшість походила із сільської місцевості), що відображає загальне погіршення економічної ситуації в Україні. Вербування у більшості випадків відбувалося на місцевому рівні через особистий контакт, місцеві газети або Інтернет. Відомі також випадки вербування у країнах призначення, де злочинці знаходять людей на вокзалах після прибуття або на ринках. Середня тривалість експлуатації становила від трьох до шести місяців, після чого постраждалих осіб зазвичай відпускали або вони втікали.
Україна і надалі змушена вирішувати проблему масового переміщення осіб з Донбасу й Автономної Республіки Крим. Внутрішньо переміщені особи (ВПО) особливо потребують підвищення обізнаності щодо безпечної міграції, працевлаштування та запобігання торгівлі людьми, адже вони є цільовою групою для недобросовісних посередників, які пропонують послуги з еміграції та отримання статусу біженця за кордоном. На сьогодні МОМ виявила сім випадків торгівлі людьми (або спроб торгівлі людьми) серед ВПО. Кількість дзвінків від ВПО на Національну гарячу лінію з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів (527 з мобільного) зросла на 14% у перші 6 місяців 2015 року порівняно з усім 2014 роком. Ситуація на Донбасі надалі викликає серйозне занепокоєння. МОМ проводить її регулярний моніторинг, вивчаючи повідомлення у пресі й через опитування місцевих громадських організацій та новоприбулих внутрішньо переміщених осіб, а також аналізуючи статистику гарячої лінії 527.
Були виявлені такі тенденції:
– викрадення жінок та дівчат для сексуальної експлуатації та примусової праці;
– примусове вербування/викрадення чоловіків та хлопців для участі у незаконних збройних формуваннях та для трудової експлуатації;
– примус до праці осіб, які були незаконно затримані антиурядовими силами; збільшення кількості дітей, які жебракують.
Кількість зареєстрованих злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, почала збільшуватися у перші шість місяців 2015 року і склала 92 випадки (для порівняння: 109 випадків у 2014 р., 130 — у 2013 р., 162 — у 2012 р.). Тим не менш, кількість постраждалих осіб, яких правоохоронні органи спрямували до МОМ та місцевих громадських організацій для отримання допомоги, залишилася низькою (27 осіб у 2015 р., 52 — у 2014 р., 105 — у 2013 р. порівняно з 232 особами у 2012 р.), що відображає негативну тенденцію останніх 2,5 років.
Українське законодавство сьогодні вже має певну нормативну базу, яка дозволяє застосовувати систему заходів, що здійснюються в межах протидії торгівлі людьми, спрямованих на виявлення таких злочинів, осіб, які від цього постраждали, встановлення фізичних/юридичних осіб — торгівців людьми та притягнення їх до відповідальності.
На сьогодні така протидія здійснюється у певних напрямах:
– боротьба безпосередньо із торгівлею людьми, яка відповідає сукупності ознак заволодіння, продажу та злочинного використання;
– боротьба із заволодінням особою — викраденням або вербуванням людей;
– боротьба із незаконним переміщенням людей — незаконною міграцією;
– боротьба із незаконним використанням людей — експлуатацією праці, незаконним усиновленням, незаконною трансплантацією органів, звідництвом, експлуатацією проституції, використанням у збройних конфліктах, рабством тощо.
Закон України «Про протидію торгівлі людьми» (2011 р.) визначив організаційно-правові засади протидії торгівлі людьми, гарантуючи тендерну рівність, основні напрями державної політики та засади міжнародного співробітництва у цій сфері, а також повноваження органів виконавчої влади, порядок встановлення статусу осіб, які постраждали від торгівлі людьми, та порядок надання допомоги таким особам.
Вказаний Закон трактує торгівлю людьми так: «здійснення незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, у тому числі сексуальної, з використанням обману, шахрайства, шантажу, уразливого стану людини або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, з використанням службового становища або матеріальної чи іншої залежності від іншої особи, що відповідно до Кримінального кодексу України визнаються злочином».
Починаючи з 2012 року Кабінетом Міністрів України було ухвалено низку підзаконних актів на виконання закону України «Про протидію торгівлі людьми», а саме постанови від 18.01.2012 № 29 «Про національного координатора у сфері протидії торгівлі людьми», від 21.03.2012 № 350 «Про затвердження Державної цільової соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2015 року», від 18.04.2012 № 303 «Про затвердження Положення про створення та функціонування Єдиного державного реєстру злочинів торгівлі людьми», від 23.05.2012 № 417 «Про затвердження Порядку встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми», від 25.07.2012 № 660 «Про затвердження Порядку виплати одноразової матеріальної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми», від 22.08.2012 № 783 «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми».
Активно виконується також Державна цільова соціальна програма протидії торгівлі людьми на період до 2015 року.
Ухвалені документи уточнюють положення Закону та визначають шляхи його реалізації. Серед головних позитивних моментів слід відзначити те, що, по-перше, встановлюється статус особам, які постраждали від торгівлі людьми, що дозволяє їм отримати допомогу, в тому числі матеріальну, від держави; по-друге, визначається відповідальність різних державних структур за діяльність у сфері надання допомоги постраждалим особам; по-третє, окремі положення стосуються надання допомоги дітям та іноземним громадянам. Відповідно до ухвалених документів Міністерство соціальної політики України визначено національним координатором у сфері протидії торгівлі людьми.
Отже, в основу ефективної політики держави із запобігання торгівлі людьми покладено не лише заходи кримінально-правового характеру, а й економічні, соціальні та культурні перетворення, спрямовані на зменшення рівня вразливості економічно й соціально незахищених верств населення.