Міграційне право України

1. Нелегальна міграція: поняття та вплив на громадський порядок і громадську безпеку

Серйозною проблемою, з якою Україна зіткнулася останніми роками, є зростання обсягів нелегальної міграції до нашої держави. Через специфіку свого геополітичного розташування вітчизняні кордони не лише стали транзитною зоною на шляху міграційних потоків у напрямку країн Західної Європи. Поступово Україна перетворюється на країну тривалого перебування нелегальних мігрантів. Так, зі сходу України посилюється потік незаконних мігрантів через необлаштовані кордони з Російською Федерацією та Білоруссю, а із заходу повертаються особи, затримані у межах двосторонніх угод про реадмісію з Польщею, Угорщиною та Словаччиною.

Стрімкий розвиток та розширення географічних меж нелегальної міграції пояснюється різноманітними факторами економічного та політичного характеру. Посилення міграційного контролю, яке торкнулося практично всіх категорій мігрантів, обмежило можливості легального в’їзду і стало причиною активнішого використання нелегальних каналів. Зокрема, незаконні мігранти потрапляють в Україну, використовуючи як легальні шляхи в’їзду (під виглядом туризму, відвідання родичів, у приватних справах), так і нелегальні (переправлення через кордон поза пунктами пропуску або через пункти пропуску за підробленими документами). Найбільш поширеними способами організації нелегального переправлення мігрантів в Україну залишаються: переправлення автотранспортом поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон, перетинання кордону пішки поза пунктами пропуску, використання залізничного транспорту.

Крім того, однією з причин збільшення масштабів незаконного переміщення осіб є широке використання мережі Інтернет для реклами працевлаштування на Заході. Досить розповсюдженим способом в’їзду в Європу залишається також фіктивний шлюб із громадянами країни міграції. Послугами фірм, які займаються незаконним перевезенням іноземців через кордон та їх нелегальним працевлаштуванням, користуються, перш за все, економічні мігранти та біженці, які не мають шансів на легальний в’їзд. Окремо слід відмітити, що плата за нелегальну міграцію, як правило, залежить від країни призначення, довжини та складності маршруту.

Недооцінка масштабів та наслідків нелегальної міграції, відсутність ефективних механізмів протидії нелегальній міграції та зволікання з реформуванням структури державного управління міграційними процесами завдають шкоди міжнародному іміджу країни, призводять до прямих економічних втрат та матимуть для України незворотні демографічні та соціальні наслідки у майбутньому.

Для більш чіткого розуміння категорії «нелегальна міграція» необхідно визначити її зміст. Серед науковців немає одностайного погляду на зазначене правове явище. Так, В. І. Олефір і Д. П. Цвігун під нелегальною міграцією розуміють нелегальний в’їзд у державу непостійного місця проживання та виїзд за її межі; нелегальне перебування на території держави непостійного місця проживання (проживання без дійсного документального оформлення тривалий час — протягом року і більше); напівлегальне прибуття в державу непостійного місця проживання (мета поїздки не відповідає зазначеній у візі) та подальше нелегальне проживання в Україні для підготовки нелегального виїзду до іншої країни .

О.М. Джужа розглядає нелегальну міграцію як незаконне переміщення через державний кордон, тобто поза пунктами пропуску або з приховуванням від прикордонного та митного контролю, з використанням підроблених документів, візи або без таких, самостійно чи за допомогою третіх осіб, а також проживання на території країни без належного дозволу компетентних державних органів".

Як вид міжнародної міграції, який є добровільним незаконним переміщенням через державний кордон країни-призначення осіб, які не є її громадянами або не мешкають постійно на її території, без дотримання ними вимог для законного в’їзду, із використанням підроблених в’їздних документів або без таких, самостійно або за допомогою окремих посередників чи організованих груп із подальшим отриманням останніми фінансової або іншої матеріальної користі, а також проживання таких осіб на території країни без офіційного дозволу розглядається нелегальна міграція І.І. Сєровою.

Варто підтримати позицію А. П. Мозоля в тому, що нелегальна міграція — це перетинання кордонів України з цілями або в порядку, які не відповідають її законодавству.

Закон України «Про основи національної безпеки України» зараховує нелегальну міграцію до числа загроз національним інтересам і національній безпеці України у сфері державної безпеки. Інакше кажучи, нелегальна міграція є не лише соціально небезпечним, шкідливим, протизаконним явищем, але й таким, що реально загрожує державним інтересам і громадській безпеці нашої держави. Вона є однією з причин зростання злочинності, поширення небезпечних захворювань, розвитку підпільного ринку праці, виникнення напруженості у відносинах між багатьма державами.

Характеризуючи нелегальну міграцію як об’єктивне явище, варто визначити тлумачення деяких ключових термінів, усталених у більшості країн світової співдружності. Зокрема, мігрантом є особа, яка за власним бажанням переїжджає з території держави свого громадянства (або особа, яка не має громадянства і переїжджає з території держави свого постійного місця проживання) на територію іншої держави з метою подальшого працевлаштування для проживання на певний час чи постійно.

Якщо мігрант незаконно (тобто з порушеннями встановлених правил) в’їхав до держави або продовжує перебувати у країні після закінчення строку дії візи, не маючи права на проживання, то він є нелегальним мігрантом.

У законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» чітко визначено термін «нелегальний мігрант», під яким розуміється іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Як бачимо, нелегальним мігрантам притаманні три типи ознак: загальні — присутні в усіх членів суспільства; особливі — характерні для суб’єкта міграції взагалі; спеціальні — характерні тільки для суб’єкта нелегальної міграції.

Варто також зауважити, що нелегальний мігрант не може бути обмежений певними віковими рамками. Ним може бути неповнолітня дитина, людина середнього або похилого віку.

Наведемо ознаки, характерні для нелегального мігранта. По перше, це стан особи, яка вирішила здійснити переміщення нелегальним шляхом. По-друге, це спосіб перетину кордону. По-третє, це використання підроблених чи зіпсованих документів або їх відсутність взагалі.

Враховуючи всі особливості нелегального мігранта, можемо запропонувати свою дефініцію: такими суб’єктами є іноземці, що прибули з країн візового режиму без українських віз та офіційних запрошень, або проживають без дійсного документального оформлення, або намагаються незаконно виїхати з України.

Значну частину нелегальних мігрантів в Україні складають так звані транзитні мігранти — особи, які перетинають одну чи кілька країн з метою мігрувати до країни кінцевого призначення.

До напівлегальних мігрантів, як правило, відносять осіб, які свого часу виїхали за кордон на законних підставах, мали відповідну візу, але після її закінчення відмовилися покинути цю країну й залишилися в ній. До них належать також особи, що прибули до тієї чи іншої країни, маючи туристичну візу, та влаштувалися на роботу; студенти, «бізнесмени» — так звані «човники», що осідають на постійне місце проживання в інших країнах, займаючись, до речі, кримінальним бізнесом. До них додаються й «відмовники», тобто особи, яким відмовлено у наданні статусу біженця чи політичного притулку. Достатньо вказати, що лише від 20 до 25 % «відмовників» у Західній Європі добровільно чи за сприяння приймаючої країни повертаються додому.

З урахуванням зазначених підходів до розуміння досліджуваної категорії, можна виділити низку ознак, які найповніше характеризують зміст терміна «нелегальна міграція»:

1) нелегальна міграція виступає формою територіального переміщення мігрантів (добровільного або вимушеного);

2) вона обов’язково виникає з порушенням правових норм щодо порядку в’їзду, виїзду, перебування (проживання) або транзитного проїзду через територію держави, тобто без оформлення відповідних документів та дозволів, а також з використанням фіктивних або таких, що втратили юридичну силу документів, у зв’язку із простроченням терміну їх дії;

3) нелегальна міграція здійснюється: а) особою, яка не перебуває у громадянстві країни призначення і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; б) особою, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Отже, нелегальна міграція — це добровільне або вимушене переміщення населення (іноземця або особи без громадянства) через державні кордони з метою зміни місця перебування чи проживання або транзитного проїзду, здійснюване з порушенням законодавства, чинного на території держави міграції.

Уявлення про масштаби нелегальної міграції дає статистика виявлення нелегальних мігрантів на території України Державною прикордонною службою України. Починаючи з 2005 року, кількість затриманих нелегалів на ділянці українського кордону зменшувалася, але вже з 2014 року вона різко зростає. Якщо у 2005 році під час спроби незаконно перетинути кордон було затримано 4720 осіб (2007 р. — 3735, 2010 р. — 1580, 2012 р. — 1120, а за 2013 р. — 983), то у 2014 році — 3518, а за 8 місяців 2015 року — 3428 осіб (рис. 1). 

За даними МВС України, у 2012 році 733 тис. іноземців перебували в Україні без законних підстав, з них притягнуто до відповідальності 52,3 тис, осіб, депортовано з України 2008 осіб. За даними Адміністрації Державної прикордонної служби України, протягом 2008-2012 років не виїхало з України більше 123 тис. іноземців з країн-постачальників нелегальних мігрантів, що створює реальну загрозу національній безпеці України, оскільки ніхто не знає, де зараз ці люди і що вони роблять.

На увагу заслуговує структура потоків нелегальних мігрантів, затриманих на кордоні України, яка залишається характерною для останніх років: переважну їх кількість (близько 68 %) становлять громадяни пострадянських країн, здебільшого Молдови, Грузії, окремих регіонів Росії, Вірменії, Таджикистану, Азербайджану й Узбекистану.

Частка іноземців із країн Південно-Східної Азії, Середнього, Близького Сходу та Африки становить близько 32 % (переважно громадяни Афганістану, Сомалі, Сирії, Еритреї, Шрі-Ланки та Туреччини).

Така структура міграційних потоків насамперед пов’язана з безвізовим порядком в’їзду в Україну громадян пострадянських країн, чим активно користуються потенційні нелегальні мігранти.

Зміну структури потоків нелегальних мігрантів, затриманих на кордоні України у 2003-2015 рр.

Міграційне «навантаження» нелегальних мігрантів на різні регіони країни розподіляється нерівномірно. Найбільша їх кількість була затримана у місті Києві, в Одеській, Харківській, Донецькій, Дніпропетровській і Херсонській областях. Це свідчить про те, що масовий прояв нелегальна міграція має у великих містах України, а також у прикордонних зонах, які є місцями переправи нелегальних мігрантів до Європи.

Останнім часом відмічаються спроби організації незаконного переправлення нелегальних мігрантів із країн Азії та Африки (переважно Нігерії, Конго, Камеруну, Гвінеї, Еритреї та Сирії), які легально прибули в Україну за дійсними українськими візами та деякий час тут перебували, до країн Європейського Союзу за чужими та підробленими документами європейських країн (Іспанії, Франції, Бельгії, Португалії, Великобританії тощо). Проте такі спроби не мають систематичного характеру.

Під час розгляду особи нелегального мігранта потрібно звернути увагу на такі особливості, як стать, вік, сімейне становище, місце постійного проживання, рівень освіти, мова спілкування, віросповідання та професійний статус. Нелегальні мігранти — це здебільшого молоді чоловіки (не старші за ЗО років і більш як наполовину самотні). За нашим дослідженням, мігранти 17-20 років становлять 5,8% від загальної кількості мігрантів, 21-25 років — 33,0%, 26-30 років — 25,2 %, 31-35 років — 16,2 %, 36-40 років — 8,4 %, 41-50 років — 1,6 %, 51-67 років — 4,4%. Отже, найвищий відсоток нелегальної міграції становлять мігранти віком 21-25 і 26-30 років, — це вік трудової активності, прагнень, бажання виділитися, добитися кращого життя для себе і своїх рідних. Багато мігрантів з цієї категорії — чоловіки, які не хочуть брати зброю в руки, тому тікають зі своєї країни. Найменший показник — у віковій групі 46-50 років. Ці люди психологічно дуже важко сприймають свій виїзд з батьківщини, залишення основної роботи та житла. Вони не прагнуть у такий спосіб змінити своє економічне становище у похилому віці, рівень життя тощо. Значна частина цієї групи, за нашим опитуванням, — це є політичні або екологічні мігранти — 83 % від загальної кількості людей цієї групи. Люди віком 51-67 років у своїй більшості їдуть зі своїми молодшими родичами, сім’ями, тому що не можуть залишитися на батьківщині без способу існування і не маючи змоги заробити гроші у похилому віці. Єдині їхні годувальники — це їхні діти.

Одним з аспектів, який характеризує процеси нелегальної міграції, є її транскордонний та організований характер. У незаконному переправленні нелегальних мігрантів провідну роль відіграють організовані транскордонні злочинні угруповання, що актуалізує питання посилення боротьби з організованою злочинністю в міграційній сфері. Стає реальністю залучення у ці процеси міжнародних кримінальних груп і об’єднання їх із внутрішніми угрупованнями, що призводить до створення розгалуженої мережі транснаціональної організованої злочинності у сфері нелегальної міграції.

В Україні перетинання кордону здійснюється, як правило, потягами й автомобільним транспортом. Для приховування від прикордонного та митного контролю найчастіше використовуються: а) тайники та службові приміщення за сприяння поїзних бригад й опломбовані великогабаритні автомобілі; б) підроблені або чужі документи; в) транзитний проїзд російських потягів територією України; г) висадка нелегальних мігрантів на прикордонних станціях Росії чи Білорусі; ґ) перехід державного кордону через пункти пропуску у службових чи приватних справах.

Головними організаторами нелегальної міграції здебільшого стають представники національних діаспор , легалізовані в Україні, а пособницька база формується з жителів прикордонних районів. Найчастіше метою цих осіб є задоволення таких потреб (у різних співвідношеннях): одержання матеріальної винагороди, сприяння родичам, релігійні потреби. На сьогодні спільними зусиллями правоохоронних органів України та суміжних держав вдалося припинити діяльність китайського, індуського, в’єтнамського та пакистанського каналів нелегальної міграції.

Масове прибуття нелегальних мігрантів має негативні наслідки, які позначаються на стані громадського порядку та громадської безпеки. Інакше кажучи, воно впливає на сукупність відносин, що забезпечують недоторканність громадян України, захист їх прав, необхідні умови для спілкування, їх праці, відпочинку, для повсякденної діяльності державних та громадських організацій.

Внесок мігрантів у злочинність окремих регіонів є різним. Він визначається, перш за все, масштабами самого потоку мігрантів, який, як правило, тим вищий, чим більший населений пункт. Великі міста з їх широким спектром можливостей завжди були привабливішими для приїжджих. У Києві, наприклад, частка мігрантів серед усіх злочинців сягає майже третини. Контингент мігрантів також є неоднорідним за своїм складом, мотивацією та метою приїзду, тривалістю перебування, етнічними та соціальними ознаками. Отже, різним є і характер впливу цих мігрантів на кримінологічну ситуацію.

У місцях своєї концентрації нелегальні мігранти сприяють зростанню правових, економічних, соціальних, етнокультурних, релігійних і психологічних проблем, пов’язаних із цією тенденцією. Вони загострюють житлову проблему, посилюють безробіття, підвищують навантаження на всю інфраструктуру відповідного регіону, що ускладнює роботу транспорту, підприємств побутового обслуговування та інших галузей господарства.

Сільська місцевість приваблює лише тих нелегальних мігрантів, які вирішили залишитися на постійне місце проживання або отримали статус біженців, але за статистикою це дуже незначна кількість осіб. Усі названі фактори сприяють зростанню криміногенності як нелегальних мігрантів, так і корінного населення. Зокрема, суперечки нелегальних мігрантів з місцевими жителями стимулюють об’єднання і тих, і інших за національними, земляцькими ознаками, що призводить до утворення відповідних кримінальних формувань.

Окремо відзначимо, що вплив нелегальних мігрантів на рівень злочинності в країнах вселення може бути як прямим, так і побічним.

Прямий вплив полягає в тому, що певна частина нелегальних мігрантів у період адаптації вчиняє адміністративні правопорушення та злочини. До прямого потрібно віднести і вплив антисуспільних елементів із числа нелегальних мігрантів на представників корінного населення з метою втягнення останніх у злочинну діяльність.

Побічний вплив полягає в тому, що міграційні процеси здебільшого негативно позначаються на соціально-демографічній ситуації в країні прибуття. Перш за все, це стосується матеріальних труднощів нелегальних мігрантів, необлаштованого побуту, відсутності постійних джерел доходів, непристосованості до місцевих умов життя. Сьогодні в Україні швидкими темпами зростає кількість адміністративних правопорушень та злочинів, що вчиняються між самими нелегальними мігрантами.

Як правило, для нелегальних мігрантів є характерним вчинення адміністративних правопорушень, що не вимагають високого протиправного професіоналізму (крадіжки, грабежі, хуліганство тощо), їх незаконні дії переважно мають примітивний характер і спрямовані на задоволення нагальних потреб у добуванні коштів для існування. Група адміністративних правопорушень, вчинюваних нелегальними мігрантами, характеризується вольовими, активними діями, якими, всупереч чинним нормам права і моралі, порушуються правила поведінки у громадських місцях, що охороняються адміністративними санкціями. Як правило, ці дії мають одноразовий, епізодичний характер.

З іншого боку, характер злочинів, які вчиняють нелегальні мігранти, показує, що обсяг та їх види є дуже різноманітними, як правило переважають корисливо-насильницькі посягання: розбійні напади, вимагання, заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, вбивства, шахрайство, контрабанда, корупція, торгівля людьми, торгівля зброєю, підробка документів, вчинення терористичних актів, захоплення заручників, незаконна трансплантація органів і тканин людини тощо.

Для прикладу можна проаналізувати офіційні статистичні дані про кількість учинених на території України злочинів іноземними громадянами та стосовно цих громадян. Так, у 2011-2015 роках Державною прикордонною службою України порушено 332 кримінальні справи й внесено інформацію до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо організаторів і пособників нелегальної міграції.

За матеріалами оперативного документування винесено 166 вироків суду стосовно 236 осіб, які виявилися причетними до організації незаконного переправлення людей через державний кордон.

Разом із тим, необхідно вказати і на проблему наркотрафіка, тобто незаконного перевезення через державний кордон наркотиків, а також зброї, боєприпасів та валюти.

Так, значним постачальником і виробником наркотиків виступає Афганістан. Наркотрафік із Центральної Азії, зокрема з Афганістану, стимулює розвиток нелегальної міграції до Європи. За оцінками експертів НАТО, близько двох третин усього опіату виробляють в Афганістані та до 70% його переправляють через країни Центральноазіатського регіону до Європи; зокрема, один із трьох основних каналів проходить територією України та Росії. Більшість наркоугруповань, які безпосередньо причетні до торгівлі зброєю, використовують для цього законспіровані та перевірені перевалочні бази. За рахунок коштів, отриманих від незаконного обігу наркотиків, фінансуються сепаратистські, радикальні релігійні й терористичні організації.

Окрім того, існують не менш небезпечні інші наслідки, пов’язані з нелегальною міграцією, — розповсюдження екзотичних для нашої країни та клімату хвороб, поширення венеричних захворювань та СНІДу, проституція, наркоманія, алкоголізм та токсикоманія.

Отже, потік нелегальних мігрантів погіршує загальну криміногенну ситуацію у відповідних регіонах та містах України та створює додаткові труднощі для оперативно-профілактичної діяльності правоохоронних органів.