Міграційне право України

3. Повноваження Державної міграційної служби України

Ядро правового статусу будь-якого суб’єкта права становлять його права та обов’язки. Права — це закріплені у законодавстві можливості, якими можуть скористатися ті чи інші суб’єкти права, а обов’язки — це їх необхідна поведінка, тобто така, що вимагається від них законодавством, а її виконання забезпечується силою державного впливу аж до примусу. У свою чергу, повноваження Державної міграційної служби України — це коло прав та обов’язків, які вона реалізує та виконує як стосовно суб’єктів, що перебувають поза межами її організаційної системи, так і стосовно тих, що перебувають у її безпосередньому підпорядкуванні, тобто входять до внутрішньоорганізаційної структури системи ДМС України. Коло повноважень визначається у відповідних нормативно-правових актах. Так, у Положенні про Державну міграційну службу України встановлено, що ДМС України для виконання покладених на неї завдань має право:

1) залучати в установленому порядку до виконання окремих робіт, участі у вивченні окремих питань учених і фахівців, працівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками);

2) одержувати безоплатно від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та їх посадових осіб, а також від громадян та їх об’єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на Службу завдань;

3) скликати наради, утворювати комісії та робочі групи, проводити наукові конференції, семінари з питань, що належать до її компетенції;

4) користуватися відповідними інформаційними базами даних державних органів, державною системою урядового зв’язку та іншими технічними засобами;

5) проводити перевірки стану додержання органами виконавчої влади, громадянами, підприємствами, установами та організаціями вимог законодавства у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів і вносити пропозиції щодо усунення причин порушення таких вимог;

6) ініціювати проведення спільних перевірок із правоохоронними органами та іншими центральними органами виконавчої влади у межах повноважень, передбачених законом.

ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи.

На утворені територіальні органи та територіальні підрозділи ДМС може покладатися виконання окремих завдань за міжрегіональним принципом.

ДМС під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами та службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.

ДМС у межах повноважень, передбачених законом, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, ухвалених відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів МВС видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує і контролює їх виконання.

ДМС очолює Голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра внутрішніх справ.

Зазначимо, що Положення про ДМС України не містить норм, в яких би чітко закріплювалося коло обов’язків міграційної служби, втім вважаємо, що це не є недоліком, адже всі викладені у цьому ж Положенні функції ДМС України фактично складають обсяг тієї обов’язкової роботи, що має виконувати цей орган, реалізуючи своє функціональне призначення.

Положення про Державну міграційну службу України закріплює загальний, втім не виключний перелік повноважень ДМС. їх коло може уточнюватися та конкретизуватися відповідним законодавством в залежно від напрямку роботи цього органу влади. Так, наприклад, у ст. 6 закону України «Про імміграцію» (2001 р.) встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з ухвалення рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

Відповідно до закону «Про громадянство України» ДМС України здійснює повноваження щодо: 1) встановлення належності до громадянства України відповідно до ст. З закону «Про громадянство України»; 2) прийняття заяв разом із необхідними документами щодо прийняття до громадянства України, виходу з громадянства України дітей у випадках, передбачених частинами 10-12 ст. 18 закону «Про громадянство України», перевірки правильності оформлення документів, наявності умов для прийняття до громадянства України і відсутності підстав, з яких особа не приймається до громадянства України, наявності підстав для виходу з громадянства України та відсутності підстав, з яких не допускається вихід з громадянства України, надсилання заяв разом зі своїм висновком на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства; 3) підготовки подань про втрату особами громадянства України і разом із необхідними документами надсилання їх на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;

4) ухвалення рішень про оформлення набуття громадянства України особами з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4-10 ст. 6 закону «Про громадянство України»; 5) скасування в межах своїх повноважень ухвалених рішень про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених ст. 21 закону «Про громадянство України»; 6) виконання рішень Президента України з питань громадянства; 7) видання особам, які набули громадянство України, паспортів громадянина України, тимчасових посвідчень громадянина України, довідок про реєстрацію особи громадянином України; 8) вилучення в осіб, громадянство яких припинено або стосовно яких скасовано рішення про оформлення набуття громадянства України, паспортів громадянина України, тимчасових посвідчень громадянина України, паспортів громадянина України для виїзду за кордон та видання довідок про припинення громадянства України; 9) ведення обліку осіб, які набули громадянство України, та осіб, які припинили громадянство України; 10) один раз на півріччя інформує Комісію при Президентові України з питань громадянства про виконання рішень Президента України з питань громадянства.

У ст. 27 закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (2011 р.) зазначено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, належать:

1) ухвалення рішень про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, рішень про втрату, позбавлення статусу біженця або додаткового захисту і скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

2) подання Кабінету Міністрів України пропозицій щодо необхідності ухвалення рішення про тимчасовий захист і про припинення тимчасового захисту;

3) ухвалення рішення про позбавлення іноземця чи особи без громадянства тимчасового захисту;

4) координація взаємодії органів виконавчої влади з питань біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту;

5) розроблення зразків заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та довідки про звернення за захистом в Україні;

6) розгляд скарг на рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і скасування цих рішень, якщо вони були ухвалені з порушенням законодавства, тощо.

З викладеного видно, що низка положень вищезазначених законів щодо повноважень ДМС України повторює норми Положення про державну міграційної службу України, які закріплюють напрямки (або функції) її діяльності. Така ситуація ще раз підтверджує, що у правовому статусі органів влади, на відміну від правового статусу громадян, права, обов’язки, завдання та функції тісно переплітаються, й чітко відмежувати їх одне від одного дуже важко, саме тому для позначення цих складових у єдності дуже часто використовують термін «компетенція», який позначає сферу відання органу влади, тобто його завдання і функції, а також відповідні їм та надані йому для їх виконання повноваження.

Повноваження ДМС України внутрішньо-організаційного спрямування встановлюються відомчими нормативно-правовими актами, як-то Регламент ДМС України, положення про головні управління (управління) Державної міграційної служби тощо.

Спираючись на аналіз чинного законодавства, що регулює діяльність Державної міграційної служби України, можемо дійти висновку, що її повноваження визначаються не одним нормативно-правовим актом, а цілою низкою правових документів різної юридичної сили. З одного боку, такий підхід забезпечує конкретизацію прав та обов’язків ДМС залежно від безпосереднього напрямку її роботи, а з іншого — породжує виникнення дублювань та конфліктів у нормативно-правових приписах різних правових актів.