Безпосередньо термін «міграція» походить від латинського— переходжу, переселяюся. Таке саме значення міграції відображено у Великому тлумачному словнику української мови. Але міграція визначається не лише як переміщення, переселення (стосовно будь-яких масових явищ, не лише переселення людей).
Рада Міжурядового комітету з європейської міграції (зараз — Міжнародна організація з міграції) на 59-й сесії визначила міграцію як частину процесу розвитку держав: тих, з яких особи виїжджають, і тих, в які намагаються потрапити, а також держав, які належать до обох категорій, незалежно від причин переміщення . Це визначення можна вважати однією з перших спроб розгляду міграції як невід’ємної складової процесу історичного розвитку будь-якої держави.
У 1996 році Економічний суд СНД указав на відсутність договірно-правової регламентації терміна «мігрант» і зазначив, що в узагальненому трактуванні поняття «мігрант» означає особу, яка здійснює просторові переміщення, незалежно від причин переміщення, їх тривалості та просторових меж .
Як і будь-який соціальний процес, міграція містить у собі позитивний заряд лише у випадку її контрольованості. Суспільні відносини, що при цьому виникають, мають потребу в правовому закріпленні й регулюванні. Норми, що регулюють ці правовідносини, містяться в різних галузях права — конституційному, адміністративному, кримінальному, митному.
Міграція як юридичне явище являє собою переміщення осіб, що супроводжується зміною їхнього правового статусу. Таке переміщення, як правило, здійснюється під час перетинання адміністративного або державного кордону. Предмет регулювання міграційного права становлять відносини, що виникають між державними органами влади й мігрантами з приводу реалізації їхнього правового статусу під час в’їзду в країну, перебування або проживання на її території та під час виїзду з країни. Предмет правового регулювання міграційного права є значно вужчим за правове поле, що охоплює міграційне законодавство. Тобто предмет правового регулювання повинен вичерпуватися тією сукупністю правовідносин, які виникають із приводу прав та обов’язків осіб, які перетинають державний кордон, що перебувають і проживають на території держави імміграції, що неминуче викликає їх зміну.
Ця сукупність прав та обов’язків вичерпується визначеним у законодавстві правовим статусом, що фіксує форму, характер і якість право-відносин, що виникають між мігрантом і державними органами влади. Звичайно, міграція як явище суспільного життя є значно ширшим. Але не будь-яка міграція за змістом міграційного права може бути визнана юридичним фактом.
Норми, що регулюють міграційні відносини та відповідають загальним юридичним закономірностям, є невід’ємною частиною правової системи. Як і будь-який інший вид правовідносин, міграційні правовідносини виникають, припиняються або змінюються лише на основі тих норм, які породжують ці правовідносини. Слід зазначити, що відносини, пов’язані з міграцією, є значно ширшими. Але далеко не завжди ми можемо їх віднести до міграційних правовідносин, саме з тієї причини, що далеко не всі міграційні відносини регламентуються нормами міграційного права. Насамперед привертає до себе увагу етнічний і культурний контекст, що завжди має місце в міграційному процесі. Однак етнічні й культурні відносини не є предметом міграційного права. Крім того, у широкому розумінні міграція являє собою переміщення людей, що може відбуватися й у межах однієї адміністративної території. Такі переміщення, які фактично є міграцією, також не підпадають під дію міграційних правових норм і, отже, не супроводжуються міграційними правовідносинами.
Важливо також і те, що міграційні правовідносини завжди виступають у формі зв’язку між їхніми суб’єктами, пов’язаними між собою правами й обов’язками. Як і будь-яка правова норма, норми міграцій-ного права мають дозвільно-зобов’язуючий характер. Тобто, як правило, кожен з учасників правовідносин не тільки має на щось право, але й несе відповідні обов’язки.
Загальною ознакою міграційних правовідносин є і те, що вони мають вольовий характер. Так, територіальні переміщення можливі лише за умови волевиявлення, що, як правило, виражається у формі реалізації інтересів. При цьому вольовий характер властивий для всіх учасників правовідносин, як для мігрантів, так і для держави, що регулює та проектує міграційні процеси, саме з тієї причини, що і мігранти, і держава мають відповідні інтереси в цій сфері.
Останнє пояснює і той факт, що міграційні правовідносини охороняються державою. Проте вони завжди суворо персоніфіковані й індивідуалізовані, адже права й обов’язки, закріплені нормами мі-граційного права, не є абстрактними й співвідносяться з конкретними носіями.
Предметом правового регулювання міграційного права є, по-перше, суспільні відносини публічно-управлінського спрямування, що виникають між відповідними державними органами та мігрантами; по-друге, міграційне право регулює всі суспільні відносини, що вини-кають у зв’язку з ухваленням уповноваженими державними органами владних рішень, пов’язаних з організацією функціонування міграції; по-третє, міграційне право регулює всі суспільні відносини, що виникають у зв’язку з установленням і реалізацією адміністративно-правового статусу суб’єктів права (мігрантів); по-четверте, міграційне право регулює всі суспільні відносини, що виникають у зв’язку з порушенням мігрантами адміністративно-правових установлень.
Міграційні правовідносини, будучи різновидом правових відносин, за своєю природою є аналогічними іншим правовідносинам і складаються із властивих усім їм елементів: 1) суб’єктів права — учасників суспільних відносин; 2) об’єктів права; 3) змісту правовідносин — прав та обов’язків їх учасників.
Об’єкт міграційного права — це міграційні процеси та їх типологія за юридично значущими підставами, а також система правових норм, що регулює ці процеси.
Об’єктами міграційних правовідносин виступають: в’їзд громадян, іноземних громадян та осіб без громадянства до України та їхній виїзд з України; вибір громадянами місця перебування й місця проживання; тимчасове перебування, тимчасове й постійне проживання в Україні іноземних громадян; трудова й підприємницька діяльність іноземних громадян в Україні; облік іноземних громадян, що тимчасово перебувають і проживають в Україні; контроль за перебуванням і проживанням іноземних громадян в Україні; повернення до України співвітчизників, що проживають за кордоном; надання громадянам, іноземним громадянам та організаціям державних послуг у сфері міграції; організація міграційного регулювання тощо.
Суб’єкт міграційних відносин є специфічним: з одного боку — міграційний орган, а з іншого — мігрант; між ними виникають відносини влади й підпорядкування, тобто присутні елементи адміністративно-правового методу правового регулювання.
Міграційна ситуація в Україні характеризується досить великим напливом мігрантів, серед яких певну частку становлять біженці й вимушені переселенці, і є досить нестабільною. Позитивним моментом є те, що міграція виступає джерелом поповнення населення й трудових ресурсів України. Але при цьому існує низка серйозних проблем, таких як загроза безпеці держави, зростання міграційної злочинності, скорочення бази оподатковування, соціальне забезпечення мігрантів, їх соціально-економічна й психологічна адаптація, працевлаштування. Досить гостро постає питання доступу в країну небажаних і нелегальних мігрантів.
З огляду на сформовану міграційну ситуацію з її комплексом невирішених проблем, головною метою державної міграційної політики можна визначити створення системи управління міграційними процесами, здатної реалізувати інтелектуальний і трудовий потенціал мігрантів, забезпечити дотримання їхніх прав, сприяти збереженню й збільшенню населення України, її стійкому соціально-економічному розвитку й безпеці. До першочергових політичних завдань належить визначення доцільності проведення на території України заходів щодо легалізації окремих категорій іноземних громадян, що перебувають на території України з неоформленим правовим (імміграційним) статусом.
Ключовим моментом ефективної міграційної політики є поєднання послідовних профільних заходів із системним управлінням міграційними процесами. Для цього необхідна спеціальна інформаційна модель, що відображає актуальні дані й прогностичні варіанти, з одно-го боку, і що дозволяє здійснювати вибірковий вплив на локальні соціальні зони — з іншого. Інакше кажучи, відомчі підходи в галузі міграції повинні одержати додаткові ресурси у вигляді прикладних наукових розробок, що відображають розмаїття як тактичних, так і стратегічних рішень.