Театр Но зародився у XIV ст. і поєднував у собі риси народних та арис-тократичних видів мистецтва. Він був надзвичайно популярним серед самураїв та аристократії. Театральні постановки не передбачали часової і просторової передачі реальності. Небагате оздоблення сцени (зазвичай взагалі відсутнє) і досить одноманітні рухи акторів ставили собі за мету пробудження уяви у глядача. Актор міг зробити лише кілька кроків, рухаючись по сцені, але з його реплік і співу хору аудиторія робила висновки, що герой пройшов довгий шлях. Як правило, обов’язковий атрибут — маска і громіздкий одяг персонажа, фактично приховували міміку і рухи тіла актора.

Театр Но є царством жестів, більшість із яких найчастіше мають певний зміст, хоча є й такі, що вставлені виключно для краси, загальної гармонії і цілісності образу. Протягом вистави актор жваво рухався по сцені в танці і раптом застигав у певній позі, підкреслюючи цим особливий драматизм ситуації. У моменти загострення пристрастей, як правило, були повністю відсутні звук і рух. Це була не просто тиша, а напружене мовчання.

У п’єсах Но були зайняті чотири категорії акторів: головний персонаж, який з’являвся у двох іпостасях — спочатку як людина, потім як дух; дублер чи помічник головного виконавця, його супутник; персонаж, який виконував маленькі інтерлюдії під час вистави чи у перервах між актами; музикант, який грав на одному з чотирьох традиційних для Но інструментів — флейті або трьох видах барабанів. Також у виставах театру Но обов’язково був присутні хор та суфлери-помічники. Тривалість вистави — від ЗО до 120 хвилин, але раніше деякі з них виконувалися протягом декількох днів.

У наш час існує близько 250 класичних сценаріїв для театру Но, що поділяються на декілька видів, а саме:

• божественні п’єси з містичним сюжетом, у яких головний герой спочатку є людиною, а потім перетворюється на духа;

• воїнські п’єси, в яких головний герой у першій частині вистави є духом воїна, а в другій стає людиною і показує глядачам свою героїчну смерть;

• костюмовані (жіночі) п’єси, головний герой яких одягнутий як жінка і виконує складні танці та пісні;

• п’єси демонів — головний герой являє собою дух демона чи іншої релігійної позаземної істоти, дія вистави є напруженою та яскравою. П’єси, дія яких відбувається в сучасності, входять до окремої категорії. На виставах театру Но обов’язково є декорація із зображенням сосни.

Однією з головних особливостей театру є використання акторами особливих дерев’яних масок (їх існує близько 60 видів). Вважається, що маска передає акторові духовну владу. Перед виставою актор довго вдивляється в маску: перед тим як надягти її, він нібито об’єднується з нею — тобто тепер не існує маски і актора окремо.

У наш час не меншою популярністю користуються експерименти на стику традиційного японського мистецтва театру Но і сучасної західної культури. Старовинні містерії та актуальна хореографія, європейська неокласика і стародавні японські барабани тайко, ритуальний танець і балет — все об’єднується докупи.

У театрі Но все неповторно та індивідуально — і маски, і костюми, і танці, і жести. Ці атрибути і прийоми є в кожного персонажа і створені лише ним і для нього. Але театр Но насамперед є цілісною структурою, де з окремих елементів утворюється однорідна вистава, аналогів якої немає в європейських театрах.