Блюз(з англ. — меланхолія, журба) — світська лірична пісня афроамериканців зазвичай сумного елегійного змісту.

Блюз виконувався соло в супроводі гітари або банджо. Блюзова тематика була надзвичайно різноманітною. У цих піснях.-сповідях знаходило своє відображення життя знедоленого народу — тяжка неволя та непосильна праця, втрачена людська гідність, кохання, гірка розлука і страждання, туга за домівкою, якої немає. Поет JI. Х’юз писав: «Блюзи на мене завжди справляли враження безмежно сумної музики... Це тому, що в блюзах гіркота не пом’якшена сльозами, а навпаки, розлючена сміхом — абсурдним, суперечливим сміхом горя». Цю думку продовжено у блюзі «Туга» Р. Джонса: «Я сміюся лише для того, щоб не плакати». Проста блюзова пісня стає глибоким музичним узагальненням. Саме такою є, зокрема, джазова композиція «Блюз західної околиці», в якій співається:

«Блюз наповнює мене з голови до п’ят, я сумний сьогодні, я сповнений тривожних передчуттів, коли я йду на західну околицю, де на мене чекає так багато страждань».

Блюз — невичерпне джерело натхнення джазових музикантів усього світу — став основою багатьох музичних стилів і напрямів, зокрема поп- і рок-музики. Як гордість американської національної культури, блюз і сьогодні має світовий резонанс у музичному мистецтві. Його естетична, змістовна та інтонаційна спрямованість визначає відносини між виконавцем та слухачем.

Для допитливих

Витоки блюзу сягають давнього періоду виникнення рабовласництва на американському континенті та завезення робочої сили з Африки. Афроамериканці працювали в ті часи на плантаціях і як обслуговуючий персонал виконували всю найбруднішу та найважчу роботу. Складне життя афроамериканців відображено в таких етнічних музичних жанрах, як робоча пісня і спірічуелс (жанр общинного релігійного співу, духовний хоровий гімн), що походять з етнічної африканської музики переважно ударних бітів і народно-релігійної вокальної складової. Все це є витоками того, що ми зараз називаємо блюзом, — квінтесенції африканської народної культури. Батьківщиною блюзу вважається дельта річки Міссісіпі.

Джаз — вид музичного мистецтва, що виник на межі XIX—XX ст. у CШA як синтез африканської та європейської культур та згодом отримав повсюдне поширення.

Для допитливих

Джазовий дослідник М. Стерне у книзі «Історія джазу» характеризує джаз як синтез «білої» та «чорної» музичної культури: «Передусім, де б ви не почули джаз,

його завжди значно легше впізнати, ніж описати словами. Але й у найпершому наближенні ми можемо визначити джаз як напівімпровізаційну музику, що виникла в результаті 300-річного змішування на північноамериканській землі двох великих музичних традицій — західноєвропейської та західноафриканської, тобто фактичного злиття білої та чорної культури. І хоча в музичному плані переважаючу роль зіграла європейська традиція, але ті ритмічні особливості, що зробили джаз настільки характерною, незвичайною і легко впізнаванною музикою, безсумнівно, мають походження з Африки. Тому головними складовими цієї музики є європейська гармонія, євроафриканська мелодія та африканський ритм».

Мистецтво джазу — одне з найяскравіших культурних явищ XX ст.

Навіть існував вислів «Століття джазу». На початку становлення джазу історик Б. Уланов дав йому таке визначення: «Це нова музика, що має особливий ритмічний та мелодійний характер і постійно включає імпровізацію «. Основа джазу — імпровізація.

Джазова композиція, викладена нотами, дуже віддалено передає зміст цієї музики. Кожне нове покоління джазових музикантів опановує цей вид музичного мистецтва завдяки записам.

Найвідомішими виконавцями класичного джазу були Джо (Кінг) Олівер, Луї Армстронг, Бенні Гудмен. Всесвітньої популярності у стилі свінг (один з напрямків джазу) досяг оркестр Дюка Еллінгтона. Найпопулярніші стилі сучасного джазу — бі-боб та кул-джаз.

На початку XXI ст. джаз важко назвати «новою» музикою. Але він довів свою життєздатність: джаз дотепер існує і розвивається як самостійний музичний напрям. Він глибоко проник в інші музичні сфери — симфонічну, камерно-інструментальну, рок-музику, поп-музику тощо. Концертні виступи й студійні записи джаз-музикантів користуються величезною популярністю.

Ще одним із найвизначніших явищ у музичної культури другої половини XX ст. вважається рок-музика. « Рок — це щось більше, ніж просто мода, ніж просто музика, ніж просто тимчасове захоплення. Це — народження нового стилю життя», — писав французький журналіст П. Ретані.

Рок — музичний стиль, що виник у другій половині XX ст.; характеризується чітким ритмом, застосуванням електромузичних і ударних інструментів.

Цей стиль має велику кількість напрямів: від легких жанрів, таких як танцювальний рок-н-рол, поп-рок, брит-поп, до агресивних — дез-метал і грайндкор. Зміст пісень варіюється від легкого і невимушеного до похмурого, глибокого і філософського. Часто рок-музика протиставляється поп-музиці.

Для допитливих

Рок-музика виникла на початку 50-х pp. XX ст. і протистояла існуючій музичній культурі. У той період надзвичайно загострилася проблема молоді та музики. Жодна інша епоха не знала настільки войовничого протиставлення рок-музики (як молодіжної музики) всьому іншому музичному світові. Музичним символом рок-музикантів стала пісня «Стань осторонь, Бетховене», яку написав один з перших американських рокерів Чак Беррі.

Витоки рок-музики лежать у блюзі, з якого й вийшов рок-н-рол. Перші піджанри рок- музики виникали у тісному зв´язку з народною й естрадною музикою того часу — насамперед це фолк, кантрі, скіффл, мюзик-хол. За час свого існування були спроби поєднати рок-музику практично з усіма можливими видами музики — від академічної, джазу до національної музики різних народів світу.

Основні центри виникнення і розвитку рок-музики — США і Західна Європа, особливо Великобританія. Більшість текстів пісень написані англійською мовою.

Від інших музичних стилів рок-музику відрізняє наявність електроінструментів, а також специфіка їх звучання: експресивна й агресивна. Головним інструментом є електрогітара, яка раніше вже використовувалася в джазі та ритм-енд-блюзі. У рок-музиці вона стала візитною карткою.

Рок-музика як культурний феномен породила так званий рок-н- рольний спосіб життя — певний стиль поведінки і систему життєвих цінностей, власну філософію. Рок-музика — це своєрідне самовираження молоді, бунт і протест, заперечення і перегляд моральних і матеріальних цінностей світу. Шанувальники цієї музики вважають, що вона володіє великою захоплюючою енергією («драйвом»), що вона може дати особі свободу від сталих суспільних принципів і стереотипів, від навколишньої дійсності,.

Для допитливих

Музичні напрями, що поєдналися у рок-музиці

У рок-музиці, яка зародилася у США, поєдналися різні напрями популярної музики, що мали своїх прихильників як серед білих, так і серед чорношкірих американців. Це ритм-енд-блюз, біг-біт, кантрі-енд-вестерн тощо.

Ритм-енд-блюз — музика афроамериканського населення США, яка поєднує танцювальний біт (beat — удар) та урбаністичний (міський) блюз.

Кантрі-енд-вестерн — це ковбойські, дорожні, матроські пісні та кантрі (сільські блюзи), що мали особливий колорит і надзвичайну виразність.

Рок-н-рол (з англ. — крутитися та гойдатися) виник на основі ритм-енд- блюзу. Термін «рок-н-рол», який запровадив американський диск-жокей

Алан Фрід, запозичений із жаргону афроамериканців. Але нова назва дала можливість долучити до неї і білих музикантів, котрі привнесли власні музичні традиції (найменування «ритм-енд-блюз» — музика чорних — викликало у білих слухачів невдоволення). У 50-х роках XX ст. рок-н-рол сформувався як самостійний музичний напрямок. Це був одночасно і новий музичний стиль, і новий танець.

Невід’ємною частиною сучасної масової культури є поп-музика. Популярна музика присутня скрізь і щоразу більшою мірою стає невід’ємною частиною нашого життя. Ми чуємо її у торгових центрах, супермаркетах, на вулицях, на роботі, у парках, клубах, рестораціях і кав’ярнях, по телебаченню, кіно, на радіо.

Поп-музика — напрям у сучасному музичному мистецтві, розрахований на невибагливого масового слухача; сучасна популярна розважальна музика, що поєднує стереотипи різних музичних стилів і жанрів.

Термін «поп-музика» має подвійне значення: у широкому значенні — це будь-яка масова музика розважального жанру (включаючи рок, електроніку, джаз, блюз); у вузькому значенні — окремий напрям популярної музики, безпосередньо поп-музика з певними характеристиками, що породжена так званою масовою культурою, доступна широкій публіці та розповсюджується на комерційній основі, популяризується засобами масової інформації.

Основними рисами поп-музики є: простота, мелодійність, наголос на вокал і ритм з меншою увагою до інструментальної частини, легка для сприйняття мелодія.

Основна і практично єдина форма композиції в поп-музиці — пісня. Тексти пісень зазвичай присвячені особистим почуттям, коханню, переживанням, емоціям — смутку, радості. Акомпанементу приділяється другорядна роль. Багато поп-пісень пишуться для танців і мають чіткий, незмінний біт. Велике значення має також візуальне подання пісень: концертне шоу та відеокліпи. Тому багато поп-виконавців мають екстравагантний імідж.

Для допитливих

У США естрада була тісно пов´язана з джазом (Френк Сінатра). Завдяки по- яві музичного телебачення (зокрема, телеканалу MTV) у 1980-ті роки формується культура відеокліпів. У цей час у США з´являються такі зірки, як Майкл Джексон, Мадонна, Прінс, Уітні Х´юстон.

На поп-музику в цей період впливають хіп-хоп, соул і ритм-енд-блюз. У 1990—2000 роках до цього додається танцювальна електронна музика (рейв).

Варто відзначити латиноамериканську поп-музику (латина) з її численними танцювальними жанрами — самба, румба, ча-ча-ча, ламбада, макарена.

Латина набула популярності і на Півночі завдяки таким виконавцям, як Каота, Глорія Естефан, Рікі Мартін та інші.

Саме поп-музика породила таке явище, як поп-зірки — особистості, чиє життя привертає увагу преси поза зв’язком з їх музичною діяльністю.

У поп-музиці популярність залежить не тільки від здібностей виконавця і композитора, а й таких не пов’язаних з музикою факторів, як зовнішність, сексуальна привабливість, репутація, освітлення пресою.

Щороку у світі проводяться сотні фестивалів і конкурсів для виявлення кращих із кращих. Найавторитетнішим конкурсом американської поп- музики є премія Grammy Awards. Для визначення популярності тієї чи іншої пісні у США складається національний музичний список Billboard Hot 100, при якому враховуються продаж музичних дисків, популярність пісень на радіостанціях і розповсюдження через мережу Інтернет.

За аналогом Billboard Hot 100 складаються списки по всьому світу. Наприклад, у Великобританії — це UK Singles Chart і UK Albums Chart.