Художня культура. 11 клас

Індійський танець

Особливо розвинене мистецтво танцю в Індії, що є невід’ємною частиною и культурної спадщини та сполучною ланкою між минулим і сьогоденням. Найдавніші індійські танці розроблялися за мотивами давніх міфів та легенд. На фресках та рельєфах, у скульптурах стародавніх храмів збереглися зображення танцюючих людей і навіть богів, яких також нерідко змальовували в різноманітних танцювальних позах і композиціях. Так, барельєфи храму Шиви в Чидамбарамі (штат Тамілнад) зображають 108 канонічних поз-рухів класичного танцю Бхарат Натьям.

Для допитливих

В Індії вважається, що творцем і першим виконавцем танців був бог Шива, якого називали також Царем танцю. У Стародавній Індії танець був обов´язковою частиною релігійного ритуалу. Його виконували танцівниці — баядерки, які жили при храмі й присвячували своє життя богові. Маленькими їх віддавали на виховання до храмів і посвячували у «девадасі» — тих, хто танцює для богів. їхні танці мали магічне культове значення та відтворювали індійські легенди: битви і змагання богів, міфологічні сюжети створення світу, філософські притчі. Баядерками ще називали мандрівних танцівниць.

Спеціальні танці виконувалися жерцями релігійних культів — брахманами та дервішами — мандрівними суфійськими монахами-аскетами. Згодом танці увійшли до побуту індійців, але залишилися ритуальними за своїм значенням.

Існують різні специфічні види танців, що зазвичай виконуються на весіллях, громадських заходах, при зборі врожаю чи з початком нового сезону дощів.

Індійські танці поділяють на класичні, напівкласичні, що визнані академією мистецтв Індії, яких навчають у спеціальних школах, народні та естрадні (танці в кінострічках). Танець також грає важливу роль і в традиційному театрі Індії.

Відомі сім стилів класичного танцю, головними аспектами яких є чистий технічний танець, позбавлений змістовного навантаження, та сюжетний танець, що включає також міміку і жестикуляцію. Особливостями класичного індійського танцю є незвичні пози ніг, які називають «араманді», використання «мудр» — спеціальних жестів, мови пальців. Кожна поза танцю перетворюється на чіткий геометричний малюнок. Окрім того, символічні малюнки створюються певними кроками та ступнями ніг.

Для допитливих

Бхаратанатьям називають найдавнішим класичним танцем, записаним у трактаті про давньоіндійське драматичне мистецтво «Натья Шастра». Назву розшифровують як БХАва (виразність) + РАга (мелодія) + ТАла (ритм) + НАТЬЯМ (танець).

Маніпурі — масовий танець, що виконується на честь бога Крішни двічі на рік: у березні та грудні.

Катхак — класичний різновид індійського танцю, який набув популярності в усьому світі.

Калбелія — танець заклинателів змій, що виконується переважно жінками, котрі змагаються між собою у витонченості рухів під поступово наростаючий темп музики.

Кучипуді виник із давньоіндійських музично-драматичних постановок і спочатку виконувався лише чоловіками. Сьогодні переважно жінки танцюють кучипуді на спеціальних мідних тарілках, підкреслюючи свою витончену майстерність.

У різних регіонах України налічується понад тридцять колективів, які вивчають класичні, народні, естрадні та фільмові індійські танці. Вони є членами Товариства «Україна — Індія», яке разом із Посольством Республіки Індія в Україні та Федерацією індійського танцю організовують різні фестивалі і популяризують індійську культуру в нашій країні.

До напівкласичних танців належить танець масок. Його батьківщина — село Серай-келла (штат Біхар). Танець виконують під час свята на честь божества весни, що відроджується і символізує родючість. Ардха-нарішвару вшановували як прояв єдиного образу Шиви і Шакті. Танці тривають протягом чотирьох ночей свята. Танцюристи імітують рухи тварин, відтворюють різні побутові сцени. Популярні також алегоричні композиції.

У кожному штаті Індії існують власні народні танці, які мають регіональні форми, що виконуються в різних місцевостях по-своєму. З давніх часів танець нерозривно пов’язаний з життям індійців. Однак якщо класичне мистецтво завжди залишалося долею професіоналів, то народні танці були зрозумілі й доступні кожному. Сьогодні вони втратили ритуальне значення, але без них не обходиться жодна радісна подія в житті людей, чи то прихід весни, збирання урожаю, чи то весілля. Незважаючи на свою різноманітність, народні танці мають загальний початок. Основа будь-якого з них — ритм, який породжує відповідні рухи — синхронні, що часто повторюються. Танцюристи рухаються певними траєкторіями (кола, «вісімки», прямі лінії). Традиції виконання народних танців передаються з покоління в покоління.

Для допитливих

В Ассамі виконують танець щастя. Під акомпанемент ударів розщеплених бамбукових стебел жінки в різноколірних сарі утворюють кола і «вісімки». Окремою групою тримаються чоловіки.

Селяни штату Мадхья Прадеш танцюють шора. Вони тримають в руках віяла з павиного пір´я, яким розмахують в середині танцю.

Зі всіх народних танців пенджабська бхангра — найшвидший і найзапальніший. Він починається в повільному темпі, який стрімко наростає. Під енергійні вигуки чоловіки в яскравих тюрбанах нахиляються вперед і назад, високо підстрибують і перевертаються в повітрі. Одночасно бхангру можуть виконувати більше двохсот чоловік.

Жінки Пенджабу танцюють гиддху. Одна з дівчат грає на маленькому барабані, інші водять навколо неї хоровод і співають жартівливі пісні про кохання і перипетії сімейного життя.

Естрадні танці (або танці у кінострічках) з’явилися одночасно з так званими комерційними фільмами. У тригодинних стрічках танцювально-музичні паузи допомагають створити сценарій.

Популярності кінотанців сприяв прихід в кіноіндустрію професійних танцівниць (Віджаянтімалі, Падміні, Хемі Маліні та ін.). Танець у кінострічках — суміш класичних, народних і європейських танців. Він завжди відповідає духу часу, використовує сучасні мелодії і ритми, комп’ютерну графіку і спецефекти. В наші дні для акторів комерційного кіно уміння танцювати є не менш важливим, ніж приваблива зовнішність.

Майстри індійського танцю повинні володіти акробатичними та гімнастичними навичками, стежити за кожним рухом і поглядом, виразом свого обличчя. Систему міміки і жестів індійського танцю описано у спеціальних трактатах, де передбачено 13 рухів голови, 7 рухів брів, 6 рухів носа, 36 різноманітних поглядів.

Музика індійського танцю підкреслює його магічне ритуальне значення: пульсуючі та чаруючі ритми передають рух Всесвіту. Традиційний одяг і прикраси є невід’ємною частиною образу індійського танцюриста. Прикраси, грим використовують як жінки, так і чоловіки, — все це дозволяє краще налаштуватися на потрібний лад.

Для допитливих

Статичні пози індійського танцю нагадують бойові стійки, тому втримувати своє тіло в такому положенні дуже складно. Спина повинна бути ідеально рівною, кінцівки — напруженими. Будь-яка комбінація рухів виконується тричі, при цьому музичний темп із кожним разом прискорюється. Нерухома голова означає гнів, байдужість. Голова, нахилена вперед, — задоволення і радість. Рух голови по колу — сп´яніння, хвилювання, переживання. Голова, нахилена вбік, — закоханість. Рух голови вгору, потім униз — відчуття самотності. Основні рухи очей: брови підняті, зіниці рухаються від одного кутка ока до іншого означає кохання; сяючий погляд уперед — героїзм; зіниці, що повільно рухаються, — самозаглиблення та спокій. Знаменитий рух шиєю справа наліво означає любов і ніжність.