Англія вважається батьківщиною європейського пейзажного стилю у парковій культурі, що підкреслює красу природи. Англійські парки характеризуються природністю у розташуванні елементів, плавністю ліній. Вони, на відміну від вишуканих французьких, імітують нерівності природного ландшафту. Обов’язковими елементами таких парків є невелике озеро, сходи, невисокі огорожі з рослин, газони, тераси, трояндові клумби, решітки для рослин і доріжки з червоної цегли. Стиль англійського парку походить з XVIII ст. — часу Просвітництва, коли основною була ідея «природної людини у природному середовищі».
В англійському парку відсутні прямі лінії та вісі симетрії. Першорядне значення мають композиції з дерев та кущів і те, як співвідносяться світло і тінь.
У сучасній Великій Британії існує безліч ботанічних садів, відкритих для всіх охочих, а створення газонів є своєрідною національною пристрастю. Наприклад, найдавніші газони Оксфордського та Кембриджського університетів підтримуються в ідеальному стані вже протягом кількох сотень років.
Квітник серед газонів Великої Британії найчастіше створюється за такою схемою: на задньому плані висаджують дерева з контрастними кольорами листя, біля них, ближче до глядачів — кущі, і на передньому плані розташовують широку смугу квітів (найчастіше це примули, нарциси та троянди). Такі композиції чергуються в англійських парках у вільному порядку, доріжки проведені за лініями рельєфу, а невеликі річки та ставки оживлюють загальну картину. Не менш відповідально підходять британці й до оформлення свого приватного житла. Традиційний англійський будинок стоїть за зеленою огорожею, весь обвитий зеленими ліанами жимолості або троянд.
Найвідоміші парки Великої Британії — Дартмур, Нью-Форест, Ексмур, Скелястий край. Прогулянки ними дають англійцям природну енергію, якої не вистачає у великих містах.
Для допитливих
На території України, з її багатою природою і м´яким кліматом, було створено чимало відомих зразків садово-паркового мистецтва. Українське садово-паркове мистецтво розвивалося в загальноєвропейському контексті, проте в сприйнятих ним тенденціях зарубіжного будування парків помітні деякі зміни відповідно до місцевих умов. Певні відмінності у становленні та розвитку садово-паркових ансамблів спостерігали і в різних регіонах України. На Лівобережжі, яке перебувало під владою Росії, вплив російської культури садово-паркового будівництва поєднувався з місцевим національним колоритом, притаманним садибам дворян — вихідців з козацької старшини. На Правобережжі, де знаходилися володіння багатих польських магнатів, домінувала культура, запозичена із Західної Європи й адаптована в Польщі, але вона також певною мірою зазнавала місцевого впливу.
Композиційні прийоми побудови садово-паркових просторів легко кочували з однієї країни в іншу, чого не можна сказати про символи, образи, знаки. Вони сильніше прив’язані до місця свого народження, оскільки зазвичай мають більш глибоке коріння. Наприклад, принципи побудови садового простору Японії та Китаю досить активно були використані в XVIII—XIX ст. у пейзажному стилі в Англії, а потім у стилі романтизму у Франції, в Росії, в Німеччині. Відтворювалися вони стилізовано, абстрактно як невеликий мотив японського саду в європейському оточенні, як красива екзотика. Дуже поширеним був прийом споруджувати східні чайні будиночки або павільйони, не вкладаючи в них іншого таємного сенсу, крім уже наявного уособлення культури Далекого Сходу.