загрузка...

Художня культура. 11 клас

Тема 9. Паркова культура

Паркова культура — це живий об’єкт, що функціонує. Твори паркового мистецтва будуються на органічній взаємодії непохитних законів гармонії і нестримної свободи творчості.

Мотиви цього мистецтва, як і багато інших культурних явищ, у більшості випадків повторюються в часі, а якщо й зникають, то ненадовго, щоб потім знову з’явитися. Змінюються тільки значення окремих елементів і сюжет відповідно до «естетичного клімату» епохи, змінюється також форма відповідно до мінливих чуттєвих образів поколінь.

Найбільшого розвитку паркова культура досягла у період бароко. Цей стиль має свою історію і національний колорит. На відміну від мистецтва Відродження, орієнтованого на почутті міри, ясності і витонченості, головними рисами бароко були видовищність, пишність, алегоричність. Природа та її мінливість почала займати особливе місце в мистецтві; улюбленою темою стали пори року, швидкоплинність часу наочно демонструвала вода. При цьому в бароко відродилася середньовічна ідея про те, що вищими книгами пізнання є Біблія і Природа.

Відмінність такого ставлення до природи як до «другої Біблії» в бароко порівняно із Середньовіччям визначалася тим, що митці, які творили за цим стилем, не тільки спостерігали і «читали» природу, але й прагнули, активно впливаючи й експериментуючи, проникнути в неї. Вони довели захоплення садами до фантастичних розмірів, а витрати на влаштування палацових садів майже зрівнювалися з витратами на побудову самого палацу. Характерні елементи стилю — велика кількість терас, багато сходів, клумб, газонів, оранжерей, що добре зберігають вистрижену форму, басейнів, фонтанів, а також безліч скульптур, які є продовженням архітектури палацу. Головний вхід до парку розташовували внизу з метою відразу вразити відвідувача прекрасною композицією. Яскравим прикладом цього стилю є чудовий парк заміської резиденції Людовіка XIV — Версаль, який уособлює абсолютну владу католицької церкви та абсолютизм короля.

Східно-азіатська паркова культура суттєво відрізняється від європейської. Сади і парки Далекого Сходу, зокрема Китаю і Японії, найкраще з-поміж інших видів мистецтва відображали основи світорозуміння людини-буддиста, образ її мислення, яка отримує задоволення від споглядання природи і черпає енергію з повітря, води, скель, землі, неба. Центральними ідеями цієї культури є ідеали духовного здоров’я людини, чутливість природи до настрою та ставлення до неї людини, глибинна символічність цілого й елементів композиції, а також уявлення про те, що кожна з деталей, аж до найменшої, «переживає стан цілого». Основою багатовікових взаємин між природою і людиною є абсолютизація краси природи і підпорядкування діяльності людини її законам.