З усіх видів мистецтва декоративно-прикладне мистецтво є одним з найпоширеніших. Воно існувало вже на ранній стадії розвитку людського суспільства і протягом багатьох століть було найважливішим, а для деяких племен і народностей — основною сферою художньої творчості. Твори цього мистецтва складають органічну частину предметного середовища, що оточує людину, естетично насичуючи і перетворюючи його, бони постійно впливають на душевний стан людини, її настрій, є важливим джерелом емоцій. Твори декоративно-прикладного мистецтва відповідають кільком вимогам: мають естетичну якість, розраховані на художній ефект і служать для оформлення побуту та інтер’єру. Вони невіддільні від матеріальної культури сучасної їм епохи. Саме у декоративно-прикладному мистецтві завжди проявляються риси національного характеру, національної особливості, які відображають життєвий устрій, історію, культуру і навіть економіку не тільки однієї країни, але й цілого регіону. Тому ідейне значення творів декоративно-прикладного мистецтва може бути зрозуміле найбільш повно лише при ясному уявленні про ці взаємозв’язки предмета із середовищем і людиною.
Народам Близького Сходу належить важливе місце в історії культури людства. Вже у IX—XIII ст. країни Близького Сходу мали високий для того часу рівень культури, їх міста були найбільшими центрами освіти, славилися своїми бібліотеками, школами, університетами й іншими просвітніми закладами. Характерним популярним висловом того часу був: «Найбільша прикраса людини — знання».
Інтенсивного розвитку досягло і декоративно-прикладне мистецтво, яке відігравало важливу роль у художній культурі країн Близького Сходу. У художніх ремеслах знайшли яскраве вираження місцеві давні традиції мистецтва, тісно пов’язаного з народним побутом. Майстрам було властиве високе естетичне «почуття речі», що дозволяло, не порушуючи практичних функцій предмета, надавати йому красивої форми і вміло розташовувати на його поверхні візерунок. У декоративно-прикладному мистецтві країн Близького Сходу особливо яскраво проявилося значення культури орнаменту, який відігравав дуже важливу роль. Він певною мірою привносив естетичний зміст у вироблення східних тканин, килимів, розписної кераміки, виробів з бронзи й скла. Орнамент називали «музикою для очей». Він певною мірою компенсував образотворчу обмеженість деяких видів мистецтва і був одним із важливих засобів вираження художнього змісту. Арабеска, що походить від класичних античних мотивів, набула поширення в країнах середньовічного Сходу і стала новим типом орнаментальної композиції, що дозволила художникові заповнювати складним візерунком площини будь-якого обрису.
Арабеска (з італ. — arabesco, фр. arabesque — «арабський») — європейська назва складного східного середньовічного орнаменту, що складається в основному з геометричних, каліграфічних та рослинних елементів і створена на основі точного математичного розрахунку.
Для допитливих
Сама ідея арабески співзвучна уявленням ісламських богословів про «вічно триваючу тканину Всесвіту». Арабеска базується на повторенні і помноженні одного або декількох фрагментів візерунка. Нескінченний рух візерунків, що протікає в заданому ритмі, може бути зупинено або продовжено з будь-якої точки без порушення цілісності візерунка. Такий орнамент фактично виключає фон, тому що один візерунок вписується в інший, закриваючи поверхню (європейці називали це «страхом порожнечі»).
Спочатку в арабесці переважали рослинні мотиви. Пізніше стає поширеним лінійно-геометричний орнамент, побудований на складному сполученні багатокутників і багатопроменевих зірок. У розробці арабески, що застосовувалася для прикраси як великих архітектурних площин, так і різних побутових предметів, майстри Близького Сходу досягли надзвичайної віртуозності, створивши незліченну безліч композицій, у яких завжди сполучалися два початки: логічно-строга математична побудова візерунка і велика сила натхненної « художньої фантазії.
Народи Близького Сходу зробили великий внесок у скарбницю світової художньої культури, створили твори мистецтва, одухотворені своєрідним і тонким розумінням прекрасного. Однак за наявності загальних рис мистецтво кожної країни Близького Сходу міцно пов’язане з місцевими художніми традиціями, пройшло свій шлях розвитку і має яскраво виражені особливості. Риси неповторної своєрідності відрізняють пам’ятки мистецтва Сирії від пам’яток Іраку, Ірану, Туреччини.