Художня культура. 11 клас

Символізм і модерн у російському живопису. Михайло Врубель

М. Врубель — майстер універсальних можливостей, який прославив своє ім’я практично у всіх видах образотворчого мистецтва. Він був відомий як автор живописних полотен, декоративних панно, фресок, книжкових ілюстрацій.

Народився видатний художник в місті Омськ у сім’ї військового юриста, поляка за походженням. Закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. Але з юних років М. Врубель із захопленням навчався живопису. Тому майбутній художник вступив до Петербурзької Академії мистецтв, де займався у класі І. Рєпіна, якого на той час вважали першим художником Росії. Там М. Врубель опанував акварель і згодом став одним з видатних акварелістів Росії кінця XIX ст.

Уже в ранніх реалістичних картинах художника проявилися його велике живописно-колористичне обдарування, впевнена майстерність малюнка, багатство творчої фантазії, а також прагнення до виразності образу (картина «Дівчинка на тлі персидського килима»).

Частина життя і творчості М. Врубеля пов’язана з Києвом. Як живописець М. Врубель починав з реставрації церковних фресок. Його вразили трагічна печаль в очах героїв фресок, їх монументальність. Перша проба молодого художника — зображення архангела на одному зі стовпів Кирилівської церкви XII ст. — викликала загальне схвалення. Також для цієї церкви М. Врубель створив фреску «Сходження Святого Духу на Апостолів». Уже в перших роботах художника проявився його неповторний стиль — подрібнення поверхні на гострі грані, уподібнення зображення до кристалу. Світло на полотнах незвичайне: воно ніби відбивається від кожної лінії картини, йдучи із самої середини, а його відблиски доходять до крайніх ділянок полотна. Художником були визнані роботи з оновлення ста п’ятдесяти фрагментів давніх фресок і створено чотири нові композиції на місці втрачених. Крім фресок, М. Врубель написав чотири ікони. Особливо художнику вдавався образ Богоматері. Це один з його безумовних шедеврів — жіночно-ніжний і разом з тим сумний образ Матері, яка передчувала трагічну долю сина. Ікона написана у кращих традиціях майстрів італійського Відродження.

Картина «Богоматір з немовлям» написана на золотому тлі, в убранні глибоких, оксамитових темно-червоних хітонів. Подушка на престолі шита перлами, біля підніжжя — ніжні білі троянди. Богоматір тримає немовля на колінах, але не схиляється до нього, а сидить випроставшись і дивиться перед собою сумним віщим поглядом.

У більш пізній період центральне місце у творчості художника займає тема трагічної самотності, яку М. Врубель прагнув символічно розкрити в образі Демона. На цю тему він написав низку драматично-напружених творів, пройнятих глибоким песимізмом. Це й ілюстрації до поеми М. Лєрмонтова «Демон », і картини «Демон », «Демон повергнутий » та ін. Багато сюжетів художник знаходив у міфології, билинах, казках та легендах, творах класичної літератури. Так з’явилися картини «Фауст», «МикулаСелянинович», «Царівна-лебідь».

Знайшовши натхнення у російських билинах, М. Врубель створив картину «Царівна-лебідь», що постає втіленням особистого бачення художника. Героїня народного епосу напружена і надзвичайно гарна, але водночас сповнена земної туги та людських страждань. Живописна манера художника створює відчуття нематеріальності зображення, легкі сіро-рожеві тони ніби тануть. Царівна дивиться прямо своїми неземними очима, які все бачили і все знають. Вона ніби хоче щось сказати, але йде від глядача і, востаннє обернувшись, тікає до свого світу. Теплі перламутрові кольори її крил зливаються з відблисками зорі на морських хвилях, із далекими червоними вогнями диво-острова, де живе неземна краса. На картині немає динаміки, все застигло у спокої. Робота залишає дивне відчуття зачарованості зображеним.

Поетичним картинам природи художник надавав суб’єктивного, містико-фантастичного забарвлення.

В історії світового живопису М. Врубель посідає гідне місце серед художників, наділених чудовим колористичним даром. Його художній талант виділяли з часів навчання в Академії мистецтв. Усе життя майстер поглиблював і ускладнював свою колірну палітру і знайшов на ній нові, раніше невідомі поєднання.

Російська школа живопису другої половини XIX — початку XX ст. була пройнята глибокою любов’ю до Батьківщини і народу. Це був час остаточного затвердження і закріплення національних форм і традицій в російському мистецтві. Життя народу, його велич і краса, його героїчне минуле отримали правдиве втілення в картинах І. Рєпіна та В. Сурікова, в чудових портретах В. Серова, в билинах і казкових образах В. Васнецова, а краса російської природи — в пейзажах І. Левітана. Під впливом передового російського живопису в XIX ст. сформувалася школа реалістичного живопису в Україні, засновником якої був Т. Шевченко.