Визначний художник-реаліст другої половини XIX — початку XX ст. І. Рєпін народився в Україні, у місті Чугуєв на Харківщині, і перші свої художні спроби здійснив під впливом українських іконописних традицій. Потім був переїзд до Петербурга, де він став свідком важливих історичних подій, які згодом майстер втілив у своїх полотнах. І. Рєпін закінчив із золотою медаллю Петербурзьку Академію мистецтв, бував у студійній подорожі в Італії та Франції.

І. Рєпін мав абсолютне відчуття психології своїх героїв, здатність знаходити такі психологічні зіткнення, які хвилюють мільйони глядачів і западають у душу назавжди. Він майстерно охоплював людську постать у русі, її типаж і вираз обличчя, а його соковиті і звучні барви надавали творові ефектної пластичності. Залежно від того, де і над якою тематикою працював І. Рєпін, періоди його творчості можна поділити на український та російський.

Проте з Україною художник був пов’язаний не тільки походженням, але й емоційно. Визначний художник залишив багату й різноманітну мистецьку спадщину, серед якої багато картин, написаних в історичному жанрі: «Іван Грозний і син його Іван», «Царівна Софія», «Засідання Державної Ради», «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (один варіант — у Москві, другий — у Харківському державному музеї образотворчого мистецтва), «Гайдамака» тощо.

Художник прожив довге життя людини, повністю відданої своїй справі. Його величезний живописний талант визнавали всі, але не всі могли повною мірою оцінити історичне, суспільне значення його мистецтва.

В історію світової художньої культури І. Рєпін увійшов як художник- новатор, який зумів сучасне йому життя відобразити в нових, невідомих до цього часу художніх образах та формах. Сила мистецтва майстра проявилася в чудовій майстерності типізації. Як хороший художник-психолог І. Рєпін блискуче передавав духовний світ людини в усій його складності і суперечливості. Творчість художника була кроком вперед у розвитку російського та світового мистецтва живопису.

«Запорожці пишуть листа турецькому султану». Сюжет картини заснований на реальній історичній події. У 1675 році у відповідь на заклик турецького султана перейти під його владу запорожці надіслали йому глумливого листа з відмовою. Художник створює атмосферу надзвичайного життєлюбства, непоборної енергії життя. Яскраві кольори створюють загальний мажорний настрій картини.

І. Рєпін втілив у емоціях своїх персонажів різні градації сміху — від легкої іронічної посмішки до відвертого реготу. Обличчя героїв картини сприймаються як знайомі та реальні, бо сміх, який художник закарбував в образах, наближує минуле і робить його зрозумілим для сучасних людей.

Картина «Іван Грозний і син його Іван» зображує сюжет із російської історії XVI ст. Російський цар Іван Грозний, охоплений люттю, вбиває свого сина ударом по голові залізною палицею. А зрозумівши, що накоїв, закричав, не тямлячи себе від горя, присів поряд із сином і затис його рану. І. Рєпін досяг неймовірного впливу на глядача, він показав криваву трагедію в крайній психологічній напрузі, навмисно загострив увагу на моменті вбивства, що сталося миттєво, — і вже не можна нічого змінити. Полотно сповнене темряви і вражаючого трагізму. Обличчя царя приковує до себе погляд і водночас відштовхує. Його божевільні очі, сповнені розпачу і болю, лякали самого художника, який декілька разів повертався до роботи

над своїм шедевром. І. Рєпін навмисне намалював на картині велику калюжу крові, яка не могла з’явитися в реальності через декілька секунд після вбивства. Але саме вона символізує жахіття всього, що сталося, бо синовбивство — це злочин проти людства, роду, самого життя. Кожна деталь картини написана легко, без єдиного виправлення. Усюди гра прозорих шарів фарби, зображення простору, світу ілюзорності й матеріальності твору. Картина «Іван Грозний і син його Іван» — досконале творіння.

В. Суріков увійшов в історію російського мистецтва перш за все як історичний живописець. Автор кількох монументальних полотен народився в Сибіру, потім приїхав до Москви. Закінчив Петербурзьку Академію мистецтв. Художник походив з роду козаків, які перебралися до Сибіру разом із Єрмаком, тому не дивно, що саме історичний живопис став його покликанням. В. Суріков добре знав побут і звичаї минулих епох, умів передавати яскраві психологічні характеристики. У своїх картинах художник зображував переломні, критичні моменти російської історії, реальних історичних діячів і поряд з ними — узагальнено-типізовані і водночас наділені яскравими, індивідуальними характерами образи російських людей найрізноманітніших верств суспільства. Крім того, він був прекрасним колористом (майстром кольору).

Одними з найкращих творів В. Сурікова вважаються «Ранок стрілецької страти», «Меншиков у Березові», «Бояриня Морозова», «Підкорення Сибіру Єрмаком», «Перехід Суворова через Альпи», «Степан Разін».

«Бояриня Морозова». Центральна фігура картини — опальна російська бояриня Морозова, прихильниця патріархальних устоїв, захисниця старої віри, яка виступила проти церковних реформ, що насильно насаджувалися патріархом Никоном у XVII ст. За свої погляди бояриня Морозова була піддана катуванням і посаджена до в’язниці, де і померла, так і не прийнявши нової віри. Перевезення боярині до в’язниці й зображено на картині.

Морозова — джерело, що збуджує в натовпі складну гаму різних переживань, той центр, до якого спрямовуються погляди, думки і почуття всіх діючих осіб цієї сцени: більшість співчуває боярині, деякі зловтішаються, інші байдужі тощо. Динамічність всієї сцени посилюється і діагональною побудовою картини. Показуючи історичну подію як народну трагедію, В. Суріков геніально поєднав ідею «героя і натовпу». Оригінальне і колористичне вирішення картини, її колірний діапазон — від чорного до білого, з використанням всієї гами палітри. Кольором виділено також психологічний центр картини — фігуру Морозової; чорна пляма її одягу на тлі білого снігу. Але яскрава барвистість, багатоколірність натовпу надають картині мажорного, життєстверджуючого звучання, висловлюючи віру в народ, в його сили, в кінцеву перемогу народного розуму над забобонами, світла над темрявою.

В. Суріков вже привчив глядачів, що кожна його нова робота — подія, свіжий і достовірний погляд на історію. Але поява на виставці картини «Підкорення Сибіру Єрмаком» для багатьох стало потрясінням, настільки зримо художник зміг передати далеке минуле, ніби сам був безпосереднім учасником тих подій. Так само емоційно сприймали роботу В. Сурікова і багато майстрів живопису. Художник С. Маковський писав: «Він дійсно бачить минуле — варварське, криваве, страшне минуле Росії і показує свої бачення так виразно, наче не знає відмінності між сном і дійсністю... у трагізмі відродженої епохи розкривається загадкова, трагічна глибина народної душі».

«Підкорення Сибіру Єрмаком». Темою для картини стало взяття в жовтні 1582 р. козаками під керівництвом легендарного Єрмака столиці Сибірського ханства Кашлика. У ході цієї битви жменькою сміливців, прямим спадкоємцем яких (за правом народження) завжди відчував себе сам художник, було розбито величезне військо хана Кучума. Цілісним і згуртованим є військо під проводом Єрмака. Повністю протилежним йому змальоване різнорідне військо Кучума, яке у паніці розбігається на всі боки. Картина є епічною не лише за значущістю сюжету, а й за передачею руху людей. Головний герой, Єрмак, ніби злитий, «спаяний» зі своїм загоном. Лише владний жест руки, що направляє загін на ворога, може визначити місце на картині. Мужність, незламна сила, впевненість у перемозі — ось що написано на обличчях цих могутніх російських людей. Чудово переданий В. Суріковим суворий сибірський пейзаж у похмурий осінній день — і каламутні жовті води річки, і глинистий берег, і сіре небо, на тлі якого чітко виділяються силуети охоплених тривогою вершників. Картина видається то золотисто-коричневою, то свинцевою, нагадуючи мерехтіння стародавньої парчі.

Вважається, що за своєю реалістичністю, за глибиною змісту і мальовничою досконалістю це один з найкращих творів історичного батального живопису.

«Степан Разін». На полотні є все — і сама тема, що взята з історії селянських рухів на Русі, і вирішення цієї теми: грізний отаман зображений зануреним у важку думу, наче в передчутті трагічного кінця своєї справи. Прекрасні переливи кольорів, сонячне світло, загальна поетизація образу народного ватажка передають спокій, гармонію, красу сильного характеру людини в єдності з живою силою природи. Інтенсивність зображеної краси природи підкреслює силу бунтівливого, непокірного духу Степана Разіна. Хмільна ватага козаків відокремлена від отамана. У м’язистих фігурах веслярів — напруга і сила, втілення потужності народу.

Глибокий ідейний зміст творів художника втілено в досконалій художній формі. В. Суріков вважається одним з найкращих у світі майстрів композиції великих багатофігурних картин. Художник написав низку портретів, пейзажів, але вершиною його досягнення є твори на історичні теми.