2.3. Особливості розслідування

Розслідування досліджуваної групи злочинів не відрізняється великою складністю, проте недотримання деяких умов може істотно вплинути на об’єктивність, повноту і всебічність розслідування. Попереднє слідство у кримінальних справах цієї категорії виробляється у формі попереднього слідства або формі дізнання (ст. 111 КПК України). Відповідно до положень ч. 2 ст. 112 КПК України стосовно злочинів, передбачених ст.ст. 130, 131, 133 КК України, досудове слідство провадиться слідчими органів внутрішніх справ.

Підставами для порушення кримінальних справ цієї категорії найчастіше є: заява про злочин, повідомлення медичних установ, посадових осіб установ Міністерства охорони здоров’я або окремих громадян, безпосереднє виявлення органом дізнання або слідчим ознак злочину.

Під час збирання доказів у справах досліджуваної групи злочинів слід врахувати важливу особливість: у справі обов’язково має бути медична документація, по-перше, про наявність венеричного захворювання або ВІЛ-інфекції в підозрюваного, обвинуваченого (у всіх випадках) і у потерпілого (за наявності захворювання), по-друге, про те, що підозрювані або обвинувачені були письмово попереджені про кримінальну відповідальність.

Нині, у зв’язку з відсутністю єдиного правового акта про взаємодію медичних установ і правоохоронних органів з проблем виявлення, запобігання і розслідування кримінальних справ про зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією, ці питання по-різному вирішуються на регіональному рівні.

Проведене дослідження криміналістичної характеристики цього виду злочинів, а також узагальнення практики діяльності правоохоронних органів дозволяє виділити декілька найбільш важливих особливостей процесу розкриття і розслідування злочинів, пов’язаних із зараженням венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією, які особливо виразно виділяються на стадії порушення кримінальної справи.

Першою особливістю розкриття і розслідування цієї групи злочинів є його залежність від зібраних даних у процесі пошукової діяльності дізнавача, слідчого і оперативних працівників, а також інших суб’єктів, які здійснювали медичний контроль, лікування, проведення епідеміологічних розслідувань і інших перевірок, службовців безперечними доказами кримінальних діянь.

Їх ретельний аналіз на стадії перевірки в порядку ст. 113 КПК України є найважливішою умовою, що визначає подальший успіх розслідування. В зв’язку з цим необхідно зауважити на трьох ключових, на наш погляд, моментах:

– по-перше, отримані матеріали, як правило, містять невелику кількість інформації, що вимагає додаткових певних зусиль для її перевірки;

– по-друге, ця інформація недостатня і розсіяна, що вимагає проведення додаткових дій, спрямованих на здобуття необхідних відомостей. Оптимальним є одночасне вивчення отриманих даних і витребування додаткових медичних документів і їх відомостей;

– по-третє, в ході перевірки необхідна не лише участь фахівців (дермо-венерологів, інфекціоністів) під час огляду і аналізу документів, але і проведення судово-медичної експертизи. Дослідження медичних документів зумовлює необхідність використання глибоких спеціальних медичних знань у цій галузі. Залучення фахівців може надати значну допомогу в розслідуванні, сприятиме оптимізації процесу розкриття, розслідування і запобігання злочинам.

Другою особливістю розслідування цієї категорії злочинів є тісний зв’язок кримінального зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією з іншими злочинами. Наприклад, у кримінальній справі, порушеній щодо громадянина Бувчака П.С., що обвинувачувався в насильницьких діях сексуального характеру стосовно неповнолітніх, було висунуто звинувачення і за ст. 133 КК України. Схожа сукупність злочинів виявлена в ході аналізу більшості кримінальних справ цієї категорії.

Зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією може бути виявлене на будь-якій стадії попереднього слідства:

а) на стадії провадження первинних (початкових) слідчих дій;

б) на стадії пред’явлення обвинувачення (наприклад, обвинувачений в ході допиту повідомляє відомості про це);

в) на стадії завершення розслідування.

Третьою особливістю є те, що досліджувана категорія злочинів і пов’язані з нею інші кримінальні доволі часто віддалені в часі. Це перешкоджає встановленню злочинця (обставини зараження хворобою і виявлення ознак захворювання). При цьому суб’єктові кримінального зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією повинно бути відомо про наявність у нього певного захворювання.

Четвертою особливістю розслідування цієї групи злочинів є обов’язкове використання оперативно-розшукових заходів, які повинні здійснюватися як до порушення кримінальної справи, так і в ході його розслідування.

Порушенню кримінальної справи щодо фактів кримінального зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією у всіх випадках повинна передувати ретельна і всебічна перевірка з використанням можливостей оперативно-розшукових служб, організація всього комплексу спеціальних пошукових заходів.

Аналіз практики показує, що використання під час проведення окремих оперативно-розшукових заходів аудіо-, відеотехніки – найбільш ефективний засіб. Наприклад, у разі проведення оперативного спостереження з подальшою метою затримання на місці злочину підозрюваного під час учинення злочину.

Спочатку необхідно встановити особу, що перевіряється, зібрати документи, які достовірно встановлюють факти здійснення протиправних дій. Для досягнення цього результату доцільно встановлювати довірчі (конфіденційні) стосунки з особами із його найближчого середовища, співробітниками медичних установ.

З використанням криміналістичних, розшукових, оперативно – довідкових і інших обліків органів внутрішніх справ необхідно зібрати первинну інформацію щодо осіб, що перевіряються, окреслити коло їх знайомств і зв’язків.

Обставини, що слід з’ясувати під час розслідування злочинів, пов’язаних із зараженням венеричною хворобою, ВІЛ-інфекцією чи іншої невиліковної інфекційної хвороби.

Перелік обставин, що підлягають доказуванню у будь-якій кримінальній справі, на законодавчому рівні закріплено у ст. 64 КПК України. Ці обставини обумовлені встановленими законом підставами кримінальної відповідальності або звільнення від неї, загальними засадами призначення покарання, ознаками конкретних складів злочинів.

Зауважимо, що не одне покоління вчених-криміналістів досліджували це питання, зокрема Р.С. Бєлкін, В.П. Бахін, А.Н. Васильєв, М.В. Салтевський, В.О. Коновалова, В.Ю. Шепітько та багато інших науковців.

Перелік обставин, які підлягають встановленню та доказуванню в процесі розслідування злочинів (в нашому випадку – злочинів, пов’язаних із зараженням венеричною хворобою, ВІЛ-інфекцією чи іншої невиліковної інфекційної хвороби), визначається предметом доказування, складом розглядуваного злочину, а також залежить від особливостей конкретної кримінальної справи.

Вищезазначені обставини мають важливе практичне значення для слідчих під час розкриття та розслідування злочинів, оскільки завдяки цим обставинам слідчий, проаналізувавши інформацію про подію злочину, має можливість правильно кваліфікувати злочин, а також визначити найбільш оптимальний напрям його розслідування на початкових та подальших етапах.

Саме тому погоджуємось із думкою М.В. Салтевського, який у своїй праці зазначив, що «… вивчення й аналіз обставин, що підлягають встановленню стосовно тієї чи іншої категорії злочинів, має не тільки кримінально-правове та кримінально-процесуальне значення, але й важливе криміналістичне значення, оскільки це дозволяє слідчому обрати правильний напрямок розслідування, провести його повно, всебічно й об’єктивно, а також зумовлює кінцеві завдання розслідування, спрямованість слідчих версій, постановку проміжних завдань розслідування на різних його етапах і в різних слідчих ситуаціях».

Однак врахування слідчим лише перелічених у ст. 64 КПК України обставин, які підлягають доказуванню у кримінальній справі, на наш погляд, є малоефективним, тому що ці обставини є загальними і встановлюються під час вирішення будь-якої справи, а для більш ефективного розслідування злочину та встановлення істини у кримінальній справі необхідно враховувати також і специфічні обставини певного виду злочину (у нашому випадку – злочинів, пов’язаних із зараженням венеричною хворобою, ВІЛ-інфекцією чи іншої невиліковної інфекційної хвороби), від яких у конкретному випадку залежить висунення версій, планування розслідування, черговість проведення слідчих дій та кінцевий результат доказування.

Проведення аналізу судово-слідчої практики та наукової літератури дало змогу систематизувати специфічні обставини, які необхідно встановлювати у справах про зараженням венеричною хворобою, ВІЛ- інфекцією чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, зумовлені індивідуальними особливостями цієї категорії справ. Так, узагальнивши теорію та практику, ми визначили такі специфічні обставини, які необхідно встановлювати поряд із загальними обставинами, зазначеними у ст. 64 КПК України:

– час та місце зараження венеричною хворобою, ВІЛ-інфекцією чи іншої невиліковної інфекційної хвороби. Володіючи інформацією про час та місце скоєння злочину, слідчий зможе встановити потенційних свідків і очевидців нападу, за показами яких він визначить шлях підходу та відходу злочинців, транспортний засіб, на якому вони пересувались, ознаки зовнішності осіб, які скоїли напад, скласти словесні портрети нападників, композиційні портрети з метою орієнтування особового складу ОВС на пошук нападників. Також це дасть слідчому змогу обрати територію огляду місця події, де можуть знаходитись речові докази, наприклад, випадково загублені знаряддя злочину, особисті речі злочинців. Володіння цією інформацією допоможе слідчому з мінімальною затратою часу та сил ідентифікувати злочинців за ознаками зовнішності або за загубленими речами;

– яким способом зараженням венеричною хворобою, ВІЛ- інфекцією чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, які технічні засоби використовувалися для вчинення злочинів цієї категорії, дані стосовно тривалості перебування і конкретних дій злочинців на місці вчинення злочину, дій злочинців з метою приховування слідів злочину, маскування своєї зовнішності – ця інформація може слугувати орієнтиром для слідчого під час висунення версій та планування розслідування.

На наш погляд, саме володіючи цією інформацією, слідчий зможе визначити ступінь підготовленості злочинців до злочину, їх «професійні навички» тощо. А це, своєю чергою, звузить коло підозрюваних, серед яких необхідно шукати злочинців, та полегшить роботу і слідчому, й органам дізнання;

– чи здійснювався фізичний або психічний вплив на потерпілих під час вчинення злочинів цієї категорії; якщо так, то за допомогою яких знарядь чи погроз здійснювався вплив на потерпілого, а також якою була поведінка потерпілого напередодні та в момент погроз;

– які об’єкти стали предметом злочинного посягання, їх індивідуальні ознаки; у якому саме місці вони перебували на момент учинення злочинів цієї категорії, на яку суму завдані збитки.

Вважаємо, що під час розслідування необхідно встановити не тільки наявність і характер шкоди, але й причинний зв’язок між злочином і шкодою, її розмір, наявність майна, що може бути спрямовано для компенсації моральної і матеріальної шкоди, а також розмір витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

Слідчі дії на початковому та подальшому етапах розслідування Початковий етап розслідування злочинів, пов’язаних із зараженням венеричною хворобою, ВІЛ-інфекцією чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, – це перший часовий період процесу досудового слідства кримінальної справи про це злочинне діяння, що становить єдину систему слідчих, оперативно-розшукових, організаційно- планових та інших дій відповідно до типових слідчих ситуацій, об’єднаних завданнями кримінального судочинства, який поступово зміниться наступним, другим етапом. Часові періоди як етапи розслідування злочину, пов’язаного із зараженням венеричною хворобою, ВІЛ-інфекцією чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, мають повністю узгоджуватися з вимогами чинної кримінально-процесуальної форми, яка передбачає строки досудового слідства та строки тримання під вартою. Як зазначалося, однією з невідкладних слідчих дій на початковому етапі розслідування злочинів, пов’язаних із зараженням венеричною хворобою, ВІЛ-інфекцією чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, є проведення огляду.

Для отримання повного обсягу відомостей про цей злочин на вказаному етапі доцільно проводити освідування, допити свідків, потерпілого, підозрюваного, призначення експертиз, обшуки, виїмки. З урахуванням слідчої ситуації як сукупності обставин, що підлягають доказуванню, загострення суперечностей між учасниками і суб’єктами криміналістичної діяльності на початковому етапі можливе проведення й інших слідчих дій.

Аналіз слідчої практики показує, що огляд місця події проводився лише в 25,9% від усіх вивчених кримінальних справ; у 25% огляд місця події проводився неповно, поверхнево, в 49,1% огляд взагалі не проводився. Місцем події у справах про зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією були окрема квартира, інші житлові приміщення, ділянка місцевості (парк, лісосмуга) і в поодиноких випадках – інші об’єкти.

Аналіз протоколів огляду місця події показав, що дізнавачі і слідчі в окремих випадках складають їх вельми недбало, обстановку місця події і інші важливі обставини фіксують формально, поверхнево і, як правило, такі протоколи жодної доказової інформації не містять.

Для огляду місця події рекомендується залучати експерта- криміналіста, а також інших фахівців. Безпосередньому проведенню огляду місця події повинна передувати ретельна підготовка до цієї слідчої дії.

Особливістю огляду місця події по кримінальних справах про зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією в житлових приміщеннях (кімната, квартира) є те, що територія випадку має чітку просторову локалізацію, площу, обмежену жорсткими кордонами.

Під час огляду житлових приміщень площа, що оглядається, повинна розмежуватися на дрібні ділянки. Це сприятиме ретельнішому їх дослідженню. Насамперед це кухня, спальня і коридор, де можуть бути виявлені сліди злочину. Водночас слідчий зобов’язаний встановити маршрути руху потерпілого квартирою, визначити основні «вузли» об’єкта огляду, якими можуть бути різні місця «контакту» злочинця і потерпілого.

Проте дослідження місця події і в цілому всієї обстановки скоєного злочину, пов’язаного із зараженням венеричною хворобою і ВІЛ- інфекцією, повинно проводитися з максимальною ретельністю і повнотою, з урахуванням усіх реально можливих версій з приводу події злочину і його окремих обставин.

Тактичні особливості допиту потерпілих у справах цієї категорії визначаються низкою чинників: наявністю у потерпілого даних про особу, яка вчинила суспільно небезпечне діяння; характером стосунків між потерпілим і підозрюваним (обвинуваченим); наслідками зараження венеричною хворобою або ВІЛ-інфекцією; ситуацією, що склалася, між слідчим і потерпілим; обсягом вихідної інформації, її змістом і т. д.

У деяких випадках допити потерпілих проводяться в медичних установах, де вони проходять курс лікування, що, без сумніву, відображається на тактичних особливостях цієї слідчої дії. Допит необхідно провести негайно, тобто відразу після порушення кримінальної справи.

У випадках зволікання допиту потерпілого на його хід може вплинути негативна дія з боку осіб, що скоїли злочин, їх рідних і знайомих, а також деяких посадових осіб медичних установ, з вини яких сталося, наприклад, кримінальне зараження ВІЛ-інфекцією, на тих, що знаходяться на лікуванні хворих. Саме тому скорочення тимчасових інтервалів між порушенням кримінальної справи і допитом потерпіло – го є важливим гарантом підвищення оптимальності розслідування.

Аналіз практики розслідування досліджуваної групи злочинів показав, що в 70% випадків допит потерпілого проводився через певний час (від 5 до 10 днів) після порушення кримінальної справи. Багато допитів потерпілих проводилися неякісно, у зв’язку з неповнотою встановлення всіх обставин справи. При цьому часто проводилися додаткові допити (близько 30%).

Основними причинами, як правило, були упущення слідчого, відсутність належної підготовки до допиту, коли він проводився без урахування специфіки злочинів, пов’язаних із зараженням венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією. Чимало дізнавачів і слідчих не мають уявлення про характер венеричних захворювань і ВІЛ-інфекції, їхні ознаки і способи зараження, форми взаємодії з медичними й іншими установами.

Слід особливо зазначити, що слідчий під час допиту повинен знати не лише про зараження «класичними» венеричними захворюваннями і ВІЛ-інфекцією, але і інші інфекції, які передаються статевим способом, оскільки встановлення факту зараження будь-якими (інфекції передаються статевим шляхом) може розглядатися як один із доказів самого факту сексуального контакту.

Під час визначення тактики допиту віктимної категорії потерпілих необхідно враховувати їх поведінку, яка сприяє скоєнню злочину (випадкові статеві зв’язки, внутрішньовенне вживання наркотиків, нетверезий стан і так далі). Свідчення таких потерпілих слід оцінювати критично і перевіряти ще раз, оскільки, бажаючи приховати свою аморальну поведінку, вони не завжди зацікавлені в результаті справи, можуть частково або повністю спотворити окремі обставини, а сама ситуація допиту може набути конфліктного характеру.

Для запобігання конфліктній ситуації слідчий повинен роз’яснити потерпілому неправомірність і небезпеку його позиції, наслідки його неправдивих свідчень, активізувати використання позитивних якостей особи допитуваного, а також і наявних протиріч в його свідченнях.

Епідемія захворювання, що зумовлюється ВІЛ-інфекцією, призвела до появи в суспільній свідомості упередженості щодо інфікованих хворих. Зараження ВІЛ-інфекцією в більшості випадків розцінюється суспільством як закономірний результат аморальної і асоціальної поведінки. За появи ВІЛ-інфікованої особи, як правило, простежуються реакції відторгнення його знайомими і навіть близькими. Слід враховувати, що подібна позиція провокує асоціальну спрямованість осіб, що заразилися, їх стійку кримінальну установку.

З іншого боку, соціальна адаптація хворого запобігає його агресивності щодо суспільства, усуває доволі поширену і украй небезпечну психологічну установку «помститися шляхом поширення СНІДУ», запобігає спокусі зайнятися проституцією для компенсації фінансових втрат унаслідок втрати коштів для існування.

Зараження вірусом імунодефіциту людини спричиняє серйозні наслідки емоційного і соціального характеру, змінює звичну поведінку інфікованої особи, впливає на родинні стосунки і юридичний статус. Пристосування до життя в умовах захворювання ВІЛ-інфекцією передбачає постійну боротьбу з психотравмувальними діями.

З урахуванням складної структури досліджуваної категорії злочинів доцільно встановлювати і використовувати хронологічну послідовність з’ясування обставин справи.

У процесі допиту потерпілого слідчому необхідно з’ясувати достовірність безконфліктної позиції. За необхідності – тактично грамотно «підготувати» його до можливого проведення очної ставки з конфліктуючою особою (свідком, підозрюваним, обвинуваченим).

Важливим тактичним правилом є комплексне вживання декількох тактичних прийомів, що підвищує ефективність допиту потерпіло – го в гострій конфліктній ситуації. При цьому слід зазначити, що деякі прийоми, що використовуються в допитах потерпілого, що проводяться в безконфліктних ситуаціях (наприклад, деталізація свідчення), сповна прийнятні і в конфліктних ситуаціях у кримінальних справах про зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією.

У більшості ситуацій необхідно проводити допити співробітників медичних установ. До них, зокрема, належать лікарі, середній і молодший медперсонал шкірно-венерологічних диспансерів, центрів СНІДу, інших медичних установ. Виникає за питання: чи потрібно завжди допитувати цих осіб як свідків? Такої необхідності немає лише у випадках, коли слідчий вилучив і надав судово-медичним експертам повну і доброякісну документацію, складену вказаними лікарями.

Як правило, вона містить зрозумілі і абсолютно достатні дані про діагноз – захворювання, його динаміку, характер скарг пацієнта, частоту звернень до лікаря, вживаних медичних засобів і так далі. У багатьох випадках звернення за консультацією до лікаря-венеролога, інфекціоніста потерпілих і підозрюваних відбувається без ведення медичної документації, а також у випадках втрати, суперечності, неповноти медичних записів, допит того, що лікує або іншого лікаря, інших медичних працівників, є украй необхідною і незамінною слідчою дією.

Коло питань, що підлягають з’ясуванню під час допитів свідків у кримінальних справах про зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією, визначається слідчим залежно від особи і статусу свідка, його обізнаності про досконалий злочин, а також від інших обставин. Як предмет допиту є фактичні дані, відомі слідчому, а також інформація про обставини, що передували злочину, супутні йому або що знаходяться в причинному зв’язку з фактом, що розслідується, також відомості, які можуть бути використані для здобуття нових доказів, перевірки і оцінки вже відомих. Водночас можна окреслити зразковий типовий перелік питань, загальний для всіх допитуваних свідків: чи знає потерпілого, підозрюваного; у яких стосунках із ними перебуває; який спосіб життя вони ведуть, чи відомо про наявність в підозрюваного венеричної хвороби, ВІЛ-інфекції, що розповідав потерпілий про спосіб зараження цими хворобами, про джерела зараження і осіб, причетних до злочину, інші обставини справи.

На наш погляд, у справах цієї категорії злочинів можуть допитуватися як свідки і посадові особи правоохоронних органів, які готували, здійснювали і проводили тактичну операцію із затримання суб’єкта злочину. Ця категорія свідків може повідомити важливу інформацію про підозрюваного, його зв’язки, інші обставини, що мають значення для справи.

Для пошуку слідів злочину і здобуття додаткових засобів з метою викривання злочинців важливе значення має своєчасне проведення обшуку за місцем проживання, роботи або навчання підозрюваного. Коло об’єктів, що підлягають виявленню і вилученню, слід визначити, з огляду на криміналістичну характеристику злочинів і, насамперед, способів зараження венеричною хворобою і ВІЛ-інфекцією, а також конкретної інформації про особу злочинця. Якщо злочин здійснений з використанням шприців для внутрішньовенного вживання наркотиків, та під час обшуку необхідно шукати медичні шприци і голки, а також наркотичні засоби.

У кримінальних справах про зараження венеричними захворюваннями і ВІЛ-інфекцією обшук не має істотних особливостей порівняно з провадженням цих слідчих дій у кримінальних справах про статеві злочини і деякі злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотичних засобів. Водночас необхідно визначити, що метою провадження обшуку є не лише виявлення і вилучення слідів, речових доказів і документів, що можуть служити доказами злочину, але також і різної медичної літератури, медичних засобів лікування венеричної хвороби і ВІЛ-інфекції.

На наш погляд, можна констатувати, що основні тактичні особливості обшуку, а вони, без сумніву, обумовлені специфікою діяльності підозрюваних (обвинувачених), зовнішніми і змістовними властивостями об’єктів обшуку, їх розташуванням і структурою.

Перша група типових об’єктів охоплює квартири, гаражі, дачі, офіси комерційних структур, спортивно-оздоровлювальні приміщення, транспортні засоби, що належать підозрюваним (обвинуваченим) або особам, які пов’язані із ними різними стосунками (злочинними, родинними, дружніми і так далі).

До другої групи входять притони для вживання наркотиків, різні законспіровані місця (квартири і інші приміщення), пристосовані для надання платних сексуальних послуг (лазні, сауни, дачі, садові будиночки і так далі). Обшук, як правило, проводиться повністю. Навіть у ситуаціях, коли особи, в яких проводяться обшуки, добровільно видали те, що у них шукали, необхідно довести ці слідчі дії до кінця, оскільки підозрювані (обвинувачені) використовують добровільну видачу як тактичний прийом для укриття і збереження інших об’єктів пошуку, про які слідству ще невідомо і які мають доказове значення.

Ретельно провівши обшук, можна отримати дані про джерела і контакти підозрюваного (листування, записники, фотографії, відеокасети, диски і т. д.), про використані ним методи самолікування (ампули з пеніциліном і іншими ліками, мазі і т. д.), дані, що характеризують особу підозрюваного, обвинуваченого (порнографічна, сексуально-еротична й інша література). Зрозуміло, що під час обшуку обмежуватися відшуканням лише вищеперелічених предметів не можна. Як показує аналіз практики розслідування цього виду злочинів, часто в ході обшуку можна виявити докази провини особи, яку обшукують, у здійсненні нею інших злочинів.

Аналіз слідчої практики також показав, що обшуки проводилися лише у 20,2% вивчених кримінальних справ, коли необхідність у їх провадження виникає у кожній. З урахуванням евристичної спрямованості обшуку основні тактичні прийоми цієї слідчої дії мають пошуковий характер. До них, найперше, входять: психологічне спостереження за обшукуваними, членами їх сімей; чинник «об’єктивної недоступності», що полягає в прагненні злочинців і пов’язаних з ними осіб сховати майно, яке шукають, у найбільш недоступних місцях.

Використана та рекомендована література

  1. Васильев А.Н. Проблемы методики расследования отдельных видов пре ступлений / А.Н. Васильев. – М., 2002.
  2. Возгрин И. А. Общие положения методики расследования отдельных видов преступлений / И. А. Возгрин. – Л., 1976.
  3. Герасимов И.Ф. Криминалистические характеристики преступлений в методике расследования / И.Ф. Герасимов. – М., 1976
  4. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. (зі змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 2526. – Ст. 131.
  5. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. (зі змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
  6. Митричев С. П. Методика расследования отдельных видов преступлений / С.П. Митричев. – М., 1973.
  7. Салтевський М.В. Криміналістика: підручник: у 2-х ч. / М.В. Салтевський. – Х., 2001. – Ч. 2.
  8. Селиванов Н.А. Криминалистическая характеристика преступлений и следственные ситуации в методике расследования / Н.А. Селиванов // Соц. Законность. – 1977. – № 2.
  9. Танасевич В.Г. Теоретичиские основы методики расследования преступлений / В.Г. Танасевич // Сов. государство и право. – 1976. – № 1.
  10. Шмонин А.В. Методика расследования преступлений: учеб. пособие / А.В. Шмонин. – М.: Юрлитинформ, 2006. – 464 с.

Site Footer